Своєрідність лірики Б. Пастернака

Поетичний світ Бориса Пастернака з’являється перед нами в усьому своєму багатстві — багатстві звуків і асоціацій, які відкривають нам давно знайомі предмети і явища з новою, порою несподіваної сторони. Поезія Пастернака — це віддзеркалення особи поета, що виріс в сім’ї відомого художника і талановитої піаністки. Відома любов Бориса Пастернака до музики — йому навіть готували композиторське майбутнє, але сенсом його життя стала поезія.
Перші публікації його віршів відносяться до 1913 року. Наступного року виходить перша збірка поета «Близнюків в хмарах». Пастернак входив до невеликої групи поетів «Центрифуга», близьку до футуризму, але що потрапила під вплив символістів. До своєї ранньої творчості він відносився критично і згодом ряд віршів грунтовно переробили.
Слід сказати, що Пастернаку в цілому властиве відношення до поезії як до напруженої роботи, що вимагає повної самовіддачі :

Не спи, не спи, працюй
Не переривай праці
Не спи, борися з дрімотою
Як льотчик, як зірка.
Не спи, не спи, художник
Не вдавайся до сну.
Ти — часу заручник

У вічності в полоні.

Вже в перші роки творчості у Пастернака проявляються ті особливості його таланту, які повністю розкрилися в подальшому : поетизація «прози жиз- ні», зовні неяскравих фактів, філософські роздуми про сенс любові і творчості, життя і смерті :

Лютий. Дістати чорнила і плакати!
Писати про лютий ридма,
Сльота, що доки гуркотить
Весною чорною горить.

Борис Пастернак вводив у свої вірші рідкісні слова і вирази — чим менше слово було в книжковому обороті, тим краще це було для поета. Тому немає нічого дивовижного в тому, що ранні вірші Пастернака після першого прочитання можуть залишитися незрозумілими. Для того, щоб вникнути в суть образів, створених поетом, треба знати точне значення написаних їм слів. А до їх вибору Пастернак відносився з великою увагою. Він хотів уникнути штампів, його відштовхували «затерті» поетичні вирази. Тому в його віршах ми часто можемо зустріти застарілі слова, рідкісні географічні назви, конкретні імена філософів, поетів, вчених, літературних персонажів.
Своєрідність віршованого стилю Пастернака полягає також в незвичайному синтаксисі. Поет порушує звичні норми. Начебто звичайні слова, але їх розставляння в строфі незвичайне, і тому вірш вимагає від нас уважного читання:

У посаді, куди жодна нога
Не ступала, лише ворожки та завірюхи
Ступала нога, у біснуватій окрузі,
Де і те, як убиті, сплять
 сніги
(«Заметіль»)

Але яку експресивність надає такий синтаксис поетичному тексту! У вірші «Давай» прочуханки мову йде про подорожнього, що заблукав в посаді, про заметіль, що посилює безвихідь його шляху. Душевний стан подорожнього передають звичайні слова, але само почуття тривоги, розгубленості звучить в тому незвичайному ритмі вірша, який надає йому своєрідний синтаксис.
Оригінальні і асоціації Пастернака. Вони незвичні, але саме завдяки цьому дійсно свіжі. Вони допомагають описуваному поетом образу розкритися саме так, як він його бачить. У вірші «Старий парк» сказано, що «караючих зграй дев’ятки розлітаються з дерев». А далі знаходимо такі рядки:

Звірячому болю міцніють сутички
Міцніє вітер, озвірівши,
І летять граків дев’ятки,
Чорні дев’ятки треф.

Образний ряд цього вірша глибший, ніж може здатися на перший погляд. Поет використовує тут тричленне порівняння: граки — дев’ятки треф — літаки. Річ у тому, що вірш написаний в 1941 році, в пору, коли не названі в нім літаки літали дев’ятками, і їх лад нагадав поетові дев’ятки треф і граків. У складних асоціативних рядах — своєрідність поезії Пастернака.
М. Горький писав із цього приводу Пастернаку: що «Багато вражає, але часто утруднюєшся зрозуміти зв’язки ваших образів і стомлює ваша боротьба з мовою, із словом». І ще: «Іноді я сумно відчуваю, що хаос світу долає силу вашої творчості і відбивається в нім саме як хаос, дисгармонійно». У відповідь Пастернак писав: «Я завжди прагнув до простоти і ніколи до неї прагнути не перестану». У зрілій ліриці поета дійсно є ясність вираження, що поєднується з глибиною думки :

У усьому мені хочеться дійти
До самої суті.
У роботі, у пошуках шляху
У сердечній смуті.
До суті днів, що протекли
До їх причини
До основи, до коренів
До серцевини.

Еволюція, що сталася з поетом, була природним чином художника, бажаючого в усьому дійти «до самої суті». Досягнення духовного світу людини, законів розвитку суспільства, природи є головним в творчості Бориса Пастернака. Багато його віршів служать приводом для роздуму над питаннями життєвого пристрою. Ось, приміром, уривок з вірша «Вокзал»:

Вокзал, ящик, що не згорає
Розлук моїх, зустрічей і розлук
Випробуваний друг і вказник
Почати — не обчислити заслуг.
Бувало, усе життя моя — в шарфі
Лише поданий до посадки склад
І пашать намордники гарпій
Парами ока нам застлав.
Бувало, лише поруч всядуся
 —
І
 кришка. Припав і отник.
Прощай же, пора, моя радість!
Я сплигну зараз, провідник.

Мальовнича і звукова виразність вірша, індивідуальна неповторність образної системи — такі характерні особливості поезії Пастернака. Цей поет впізнанний. Він і талановитий художник, і розумний співрозмовник, і поет-громадянин. Відомо, що його творчий шлях був нелегким його засуджували, трави (після написання роману «Доктор Живаго»). У ті дні Пастернак напише:

Я пропав, як звір в загороді.
Десь люди, воля, світло
А за мною шум гонитви
Мені назовні ходу немає.
Що ж зробив я за капость
Я вбивця і лиходій?
Я весь світ змусив плакати
Над красою землі моєї.

Визнанням великого літературного таланту Бориса Пастернака стала присуджена поетові в 1958 році Нобелівська премія «За видатні заслуги в сучасній ліричній поезії і на традиційному терені великої російської прози». Тоді Пастернака змусили відмовитися від цієї премії. У 1989 році вона була повернена поетові посмертно. Можна з упевненістю сказати, що літературна спадщина Бориса Пастернака має важливе значення не лише в російській, але і у світовій культурі.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*