Трагічне і смішне в образі Дон Кіхота

Ми майже нічого не знаємо про Дона Кихота, крім того, що його майно складається з успадкованого старого щита, списа, худої шкапи і мисливського собаки. Як дворянин він має можливість бувати на полюванні. Ми дізнаємося, що героєві близько п’ятдесяти років, але не знаємо, звідки він родом, хто його батьки, чим займався досі. Але на наших очах герой перевтілюється у безрозсудного лицаря.

Начитавшись рицарських романів, Алонсо Кихано представив себе одним з них, назвавшись Дон Кихотом. Але йому до вподоби не лише рицарські пригоди, але і висока мета боротьби із злом. І тоді він намагається підкорити своїй вигадці повсякденність. Світ реальний витісняється світом фантастичним. У його уяві кобила стає бойовим конем, а сам він — бідний дворянин — мандруючим лицарем, захисником знедолених.

Перша пригода Дон Кихота виглядає дуже комічним, коли він веде бій з млинами, бачачи в них велетнів. Іноді цей дорослий чоловік здається дитиною у своєму розумінні дійсності. Він вірить в людську порядність там, де її немає. У епізоді з побитим хлопчиком-пастухом Дон Кихот, як і хлопчик, виглядає трагічним. Хлопчик — від побоїв багатія, який не платить йому гроші за роботу, Дон Кихот, — від своєї сліпої віри в людину.

Смішним виявляється і героїзм лицаря, адже хазяїн заїжджого двору не потребує покарання своїх кривдників, він вимагає від Дон Кихота грошей за ночівлю.

Під час протиставлення автором Дон Кихота донові Диего виявляються високі пориви одного і дрібне благополуччя іншого.

І хоча поєдинок з левом теж виглядає комічно, герой з’являється перед нами людиною дуже сміливою, проте він живе у фантастичному вигаданому світі.

Кульмінаційним моментом зіткнення його з дійсністю стає перебування в герцогському замку. Вельможі зрозуміли безумство Дон Кихота, як розуміли його усе, окрім хіба що Санчо Пансы і розбійника Роне Гинари, які не завдавали йому ні моральний, ні фізичний біль. А освічені і витончені вельможі знущаються з лицаря. У словесних поєдинках і лицар, і зброєносець виходять переможцями, але підлість панівного класу таки перемогла. Герцог і герцогиня виставили гостей блазнями, а згодом доставили і фізичний біль, нацькувавши розлючених кішок, і побили.

Але розчарування лицаря з’явилося значно пізніше, навіть не тоді, коли він зрозумів, що не може звільнитися від чар своєї Дульсинеи, а тоді, коли зрозумів, що люди не боряться із злом і не намагаються його викоренити.

Дон Кихот помирає, але його благородні пориви залишаються жити у віках. А ще залишається з нами його хороша мудрість:

«Свобода, Санчо, є одним з найдорожчих скарбів, які небо виливає на людей; з нею не можуть дорівнювати ніякі скарби. Заради свободи, так само, як і заради честі, можна і треба ризикувати життям, і, навпаки, неволя є найбільшою з нещасть, які тільки можуть статися з людиною».

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*