Людська душа, її страждання і муки, муки совісті, моральне падіння, і духовне відродження людини завжди цікавили Ф. М. Достоєвського. У його творах зустрічається багато персонажів, наділених воістину трепетним і чуйним серцем, людей, добрих за природою, але з тих або інших причин тих, що виявилися на моральному дні, втратили повагу до себе як осіб або що опустили свою душу в моральному плані. Деякі з цих героїв так ніколи і не піднімаються на колишній рівень, а стають справжніми негідниками. Іншим же героям належить пройти важкий і важкий шлях воскресіння своєї душі, повернення їй людського обличчя. До одних з таких персонажів відноситься і Родіон Раскольников, головний герой роману «Злочин і покарання».
Вже з перших сторінок роману стає зрозуміло, що Розкольників занурений в хворобливий стан, поневолений філософською ідеєю, що допускає «кров по совісті». Роздумуючи над вітчизняною і всесвітньою історією, спостерігаючи сучасну російську дійсність, Родіон приходить до висновку, історичний процес і будь-яка зміна, що відбувається в суспільстві, здійснюються тільки за рахунок чиїх‑або страждань, людських жертв і крові. Тому усі люди діляться на дві категорії: «тварюк тремтячих», які покірливо приймають будь-який порядок речей, і «право тих, що мають» — людей, які порушують моральні норми і громадський порядок. Останні є творцями історії, тому мають право не зупинятися перед насильством, кров’ю, якщо це приведе їх до здійснення їх ідей. А розвиток суспільства здійснюється якраз за рахунок зневаги такими людьми «тварюк тремтячих». Виношуючи свою ідею про «надлюдину», Розкольників мріяв про роль володаря і рятівника одночасно. Його настільки захоплює ця антихристиянська ідея, що він йде на вбивство старої і повністю занурює свою душу в прірву, з якої, здавалося б, немає ніякого виходу.
Пішовши на вбивство беззахисної старої, Розкольників сподівався, що зможе прославити себе до рівня «надлюдини», але виявилось, що, навпаки, опустився в моральному відношенні, став схожим на таких негідників, як Лужин і Свидригайлов. Єдине, що відрізняє його від них, так це муки совісті. У якій‑те мірі вони стають відправним пунктом на шляху до духовного відродження героя. Адже якщо не було їх, не став би Розкольників так аналізувати свій злочин, не став би рватися до Соні, не прийняв би від неї християнський хрестик.
Родіон відчуває, що в моральному плані Соня набагато вище його, оскільки не дозволяє собі зневажати людей, а випробовує до них велику любов. Християнська мораль Соні і примушує Раскольникова по‑іншому подивитися на людей, побачити, що його теорія розходиться з життям. Він слухає біблейські оповідання Соні, намагається зрозуміти її відношення до життя і до людей, бачить її чистоту і душевну невинність. Це і примушує його признатися у своєму злочині.
Проте розкаяння приходить до нього значно пізніше, вже на каторзі. Розкольників не визнає себе винним перед юридичними постановами і законами, адже «вони самі мільйонами людей переводять». Свою провину він відчуває перед людьми. Зрештою він розуміє, що нічим не відрізняється від інших людей, від каторжників, з якими йому доводиться жити. Завдяки Соні він приходить до християнського розуміння життя, її законів, приходить до Бога, і його душа відроджується для нового життя. Нехай для багатьох людей він буде злочинцем, вбивцею. Це клеймо він ніколи не зможе змити зі свого імені. Але він змив бруд зі своєї душі, він щиро розкаявся в скоєному, і завдяки цьому розкаянню зможе жити поряд з іншими людьми і для інших людей. Таким чином, духовне відродження Раскольникова відбувається не у момент його зізнання в злочині, а у момент щирого розкаяння в тому, що він вчинив, у момент повної відмови від його антигуманної теорії і приходу до істинної віри, без якої не може жити людина.
Leave a Reply