Едгар Алан По — відомий американський письменник та критик. Саме він ще у XIX сторіччі започаткував детективний жанр і створив передумови виникнення ще двох жанрів — психологічного оповідання та наукової фантастики.
На початку своєї творчої діяльності Едгар По прославився як пост, але і в його прозаїчних творах є багато поетичного, а саме — їхня психологічність та емоційність, у ті часи не дуже характерні для прози. Іншою важливою ознакою його новел є надзвичайно правдоподібна розробка неправдоподібних сюжетів, яка досягалася через відтворення дуже точних деталей як зовнішнього плану, так і подробиць психологічних реакцій героїв, а також логічність їх побудови.
Письменник змушує ніби на власні очі бачити то страхітливий напівзруйнований будинок із тріщиною на фасаді («Падіння дому Ашерів»), то маятник, що повільно спускається зі стелі («Колодязь і маятник»). Він здатен примусити читача подивитися на навколишній світ короткозорими очима героя «Окулярів», відчути себе іграшкою безжальних містичних сил разом із героєм новели «Чорний кіт», або відтворити сходинки логічної побудови розмірковувань Леграна («Золотий жук») чи Дюпена («Вбивство на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже» та «Вкрадений лист»). До речі, у «Таємниці Марі Роже», на відміну від багатьох інших творів, немає нічого вигаданого: Едгар По детально відтворює обставини реально скоєного гучного злочину і за допомогою логічного аналізу пропонує власну, доволі ймовірну, версію подій. Але твори, присвячені науковим відкриттям і близькі жанрово до сучасної наукової фантастики — «Незвичайні пригоди деякого Ганса Пфааля» або «Щоденник Джуліуса Родмена» — здаються не менш достовірними.
< Та все ж у більшості його новел переважають емоції жаху, беззахисності людини перед світом, якими автор «заражає» читача до замирання серця і затамування подиху.
«Жах і рок крокували світом в усі часи», — цими словами Едгар По починає свого «Метценгерштепна», і от вже містичний вершник сходить з гобелену, перетворюючи реальне життя па страхіття. Саме цей рядок зміг би стати початком і багатьох інших новел. «Серце мор наповнив моторошний холод, мучила туга, думка ціпеніла, і даремно уява намагалася її підстьобнути…» — зустрічаємо ми на початку «Падіння дому Ашерів», і читаємо далі слова самого Родеріка Ашера: «Так, мене лякас зовсім не сама небезпека, а те, що вона тягне за собою: почуття жаху. Ось що .заздалегідь відбирає у мене сили і гідність, я знаю — рано чи пізно прийде час, коли я разом позбавлюсь і свідомості й життя у двобої з ним похмурим привидом +- СТРАХОМ».
Але жах у Едгара По не завжди тотожний безнадійності. Початок падіння у Мальстрем (в одноіменному оповіданні) теж супроводжується схожими емоціями, але потім вони замінюються надсіло інше: страх спочатку змішується із почуттям захоплення величчю природних стихій, а далі свідомість і воля людини виявляються сильнішими. Схожий емоційний перехід від жаху приреченості до надії і врятування можна побачити і в «Колодязі і маятнику».
Можна навіть зробити висновок — трагічно закінчуються саме ті новели й оповідання Едгара По, де людина виявляється заслабкою, щоб зберегти власну свідомість.
Взагалі письменник неодноразово звертався до теми божевілля. Навіть зруйнований будинок Ашерів насправді символізує зруйновану душу його господаря. Роздвоєння особистості, точніше розпад її, що супроводжується вбивством однієї «частини» героя другим, гіршим «Я», досліджується авторам у визнаному шедеврі «Вільям Вільсон» (хоча не можна цілком виключити і символічне тлумачення — вбивство Вільяма Вільсона Вільямом Вільсоном виявляється вбивством людиною власної совісті — як на божевільного герой налагоджений надто прагматично — що, однак, веде до загибелі душі).
Leave a Reply