Сучасний злочин (по роману Достоєвського Злочин і покарання)

Проблема злочину розглядається практично в кожному творі Ф. М. Достоєвського. Письменник говорить про злочин в загальнолюдському плані, порівнюючи такий погляд з різними популярними у той час соціальними теоріями. У “Неточці Незвановой” сказано: “Злочин завжди залишиться злочином, гріх завжди буде гріхом, на яку б міру величі не возносилося порочне почуття”. У романі “Ідіот” Ф. М. Достоєвський стверджує: “Сказане “не убий!”, так за те, що він убив, і його вбивати? Ні, це не можна”. Але один з романів Ф. М. Достоєвського практично повністю присвячений аналізу соціальної і моральної природи злочину і того покарання, яке за ним послідує. Це роман “Злочин і покарання”.

У листі М. Н. Каткову Ф. М. Достоєвський повідомляв: “Пишу роман про сучасний злочин”. Дійсно, злочин для письменника стає однією з найважливіших прикмет часу, сучасним явищем. Причину цього письменник бачить в падінні громадської моральності, яке було у кінці XIX століття очевидним. Рушаться старі ідеали, на яких було виховано не одно покоління російських людей, життя породжує різноманітні соціальні теорії, що пропагують ідею революційної боротьби за прекрасне світле майбутнє (згадаємо хоч би роман Н.Г. Чернишевського “Що робити?”). У російський життєвий устрій, що склався, активно проникають елементи буржуазною європейською цивілізацій, і — що саме головне — російське суспільство починає відходити від багатовікової традиції православного погляду на світ, популярним стає атеїзм.

Штовхаючи свого героя на вбивство, Ф. М. Достоєвський прагне усвідомити причини того, чому у свідомості Родіона Раскольникова виникає така жорстока ідея. Звичайно, його “середовище заїло”. Але заїла вона і бідну Сонечку Мармеладову, і Катерину Іванівну, і багатьох інших. Чому ж не стають вбивцями вони? Справа в тому. що корені злочину Раскольникова лежать набагато глибше. На його погляди величезний вплив робить популярна в XIX столітті теорія існування “надлюдей”, тобто таких людей, яким дозволено більше, ніж звичайній людині, “тремтячій тварюці”, про яку роздумує Розкольників. Відповідно, і само злочин Родіона Раскольникова розуміється письменником набагато глибше. Сенс його не лише в тому, що Розкольників убив стару процентницю, але ще і в тому. що він сам дозволив собі це вбивство, загордився себе людиною, якій дозволено вирішувати, кому жити, а кому немає.

На думку Достоєвського, вершити людські долі здатний тільки Бог. Отже, Родіон Раскольников ставить себе на місце Бога, подумки прирівнює себе до нього. Що ж це спричиняє за собою? Достоєвський не сумнівався, що тільки Бог, Христос має бути моральним ідеалом людини. Заповіді християнства непорушні, і шлях наближення до ідеалу полягає у виконанні цих заповідей. Коли Родіон Раскольников ставить на місце Бога себе, він сам починає створювати для себе і певну систему цінностей. А це означає, що він дозволяє собі усе і поступово починає втрачати усі кращі якості, зневажаючи загальноприйняті моральні норми. Достоєвський не сумнівається: цей злочин не лише його героя, але і багатьох людей цієї епохи. “Деизм скількох людей заради щастя інших. На думку Ф. М. Достоєвського, усі люди перед Богом рівні, немає “маленьких” і “великих”, кожна людина — вища цінність.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*