Національний характер — це «дух» народу, якнайглибші його прояви, які об’єднують людей окремою націй. Він виникає історично, внаслідок певних етапів, які проходить окрема маса людей, і впливів, які вона випробувала.
Головні причини формування національного характеру, або менталітету — географічне положення країни, історичні обставини, громадські умови, культура і власне особливості психології цього народу. Яскравий представниками вітчизняного світогляду, на думку учених, були Г. Сковорода, Т. Шевченка і М. Гоголь. Саме у їх творчості ми знайдемо найглибше його розуміння.
Україна розташована на надзвичайно родючій землі, тому кожна українська сім’я могла повністю забезпечити себе і селитися окремо. Від землі залежала людська доля, тому зв’язок із землею посилювався як поруку щастя. Українець сприймав землю як святу матір, оскільки вона освячена кров’ю предків і захисників. Для націй землеробів земля була годувальницею, бити її без потреби вважалося таким же страшним гріхом, як бити матір. Найсвятішою клятвою вважалося з’їдення грудочки землі — форма причастя до найбільшого скарбу. Радіючи роботі на землі, українець прагнув близькості до природи більше, ніж спілкуванню з людьми. Великі простори його землі виховували в нім поклоніння життя, сонцю, землі. Маючи природу як основний шлях пізнання Бога, людина ототожнювала її з Творцем. Такий Бог об’єднував собою небо і землю, а так от, і Всесвіт з народом і окремою людиною.
Українець — індивідуаліст; найбільше він цінував свободу окремої людини, і передусім свободу самого себе. Тому не засновував міст та і взагалі цінував рівність і демократію аж до крайнощів: стихійності (вибори в Запорізькій Січі) і анархії, навіть вузького егоїзму. Очевидно, що сім’я і, ширше, рід — головна громадська одиниця українця. Правителі мінялися щодня, сьогоднішня влада наступає на горло прибічників вчорашньою, і українець з готовністю ділив весь світ на «своїх» і «чужих». У політиці від мене однаково не залежить нічого, а в господарстві я усе роблю сам. Цікаво, що ідеалом землеробів був не батько-мисливець і воїн, а мать-берегиня, тому саме мати була центром багатьох сімей.
Індивідуаліст-українець і взаємини з оточенням теж налагоджував особисто; про це відмічає козацьке побратимство. Я відповідаю за самого себе, сім’ю, але не більше. Українець сприймав світ не розумом, а серцем. Почуття, інтуїція для нього важливіша за докази. Він не обмірковує, а переживає життя, тому в українських піснях стільки ліризму, ніжності, смутку. Прагнучи до власного щастя, українці створюють прекрасні зразки любовної лірики. На прикладі фольклору ми бачимо, що на відміну від більшості держав любов була мало не головним чинником у виборі супутника життя.
Який же висновок зробимо ми, дослідивши наш національний характер? По-перше, особливий характер українців — реальність. Він відрізняється від характерів усіх сусідніх народів. По-друге, наш характер — не краще і не гірше за інших. Він просто існує і має свої недоліки і переваги. Знати його, досліджувати, поважати і працювати над посиленням сильних якостей і подоланням недоліків — ось справа, гідна сучасного українця.
Leave a Reply