Конвульсії і загибель маленької людини у мережах знеособлених, відчужених сил (по новелі Франца Кафки Перетворення)

«Перетворення» я прочитала уперше до того, як ми почали вивчати творчість Франца Кафки. Не приховаю, мене дещо уразив сюжет його твору. Щось подібне я зустрічала, мені здається, тільки одного разу, коли зіткнулася з творчістю Едгара По. І на мене справило враження не стільки само перетворення, скільки подробиці, з якими автор описав його. Йому вдалося настільки точно передати відчуття героя, його почуття, його поведінку, що я змогла представити себе в ролі жахливої комахи. Жах, кошмар, на який перетворилася його раніше тихе і спокійне життя, пройшли перед моїми очима, як кінострічка заворожливого фантастичного фільму.

Але є деталь, яку мені не вдалося помітити при першому прочитанні новели. Я не побачила найголовнішого — тій «моралі», яку намагався донести до читача письменник. Адже це те, з чим я і мої сучасники стикаються кожну годину, кожну хвилину. Це трагедія «маленької людини».

Так, Грегор Замза був «маленькою людиною». І він жив своїм «маленьким щастям». У нього була сім’я. У нього була сестра, яку він любив і цінував. У нього була, нарешті, мета в житті — накопити грошей для того, щоб сестра поступила в консерваторію. Але сталася біда. Несподівано, ранком звичайного дня, він усвідомив, що його, Грегора, вже немає. Вірніше, що він вже не він… І зникає усе: зникає любляча сім’я, робота, мета життя — усе, для чого він жив, за що боровся. Він став безпорадним. Тепер він не може заробляти гроші, не може говорити, огидно себе почуває. Але не в цьому його трагедія. Він залишився один, один у цілому світі, — ось трагедія героя. У кожного з нас є люди, яких ми любимо, є люди, які нас люблять, є люди, які нам потрібні і яким потрібні ми. У Грегора Замзы теж були такі люди, але з ним сталося нещастя, і усі відвернулися від нього,

Дуже важко відчувати, що ти не такий, як усе, і тому навіть родичі відвертаються від тебе. Боляче усвідомлювати, що ускладнюєш і робиш нестерпним життя близьких. Але ще болючіше думати, що вони ненавидять тебе, не бажаючи навіть бачити потворну істоту.

От як Франц Кафка описує фізичні страждання свого героя; «…Грегор — будь що буде — втиснувся в двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навкіс ліг в проході, один його бік був зовсім поранений, на білих дверях утворилися потворні плями…». Автор дуже детально описав знущання батька з бідної істоти, на яку перетворився його син. І мені здається, що, описуючи фізичний біль свого нещасного героя, письменник намагався показати його моральну катастрофу. Я думаю, що не на дверях утворилися ці «потворні плями», а в чистій душі Грегора відкрилися невиліковні рани. І не тіло героя обливалося кров’ю, а душа, яка відчувала і в той же час відмовлялася зрозуміти поведінку батька, сестри і матері.

Але ось, нарешті, сім’я звільнилася від каменю, що обтяжував її. Грегор помер. Чи було це ударом для близьких? Чи важко було усвідомити смерть одного з членів сім’ї? «Ну ось — сказав пан Замза, — тепер ми можемо подякувати Бога», — ось реакція батька на повідомлення про смерть сина. Чи нормально це? Бездушно? Жорстоко? Франц Кафка досяг своєї мети. Кожен читач замислився над цими питаннями. І знайшов для себе єдино вірну відповідь. Я теж знайшла його, ось він: кожна людина повинна постаратися зробити хоч би кого-небудь зі своїх близьких дійсно щасливим, потурбуватися про долю кого-небудь, окрім себе. І тоді, я вірю, менше буде на нашій планеті «маленьких людей», зліз і трагедій самотності.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*