«Коник і цвіркун« (порівняльний аналіз перекладів сонета Джона Китса)

Я дуже люблю англійського поета Джона Китса, тому, коли я прочитала сонети Джона Китса в оригіналі і варіації їх перекладів, мене захопила ідея зрозуміти, чому при відтворенні змісту оригіналу народжуються такі несхожі поетичні твори; розібратися, наскільки близькі вони до оригіналу як художнього документу. Зіставлення перекладів на прикладі одного і того ж вірша дозволить найчіткіше визначити авторську позицію того або іншого перекладача, його уміння донести до читача ідейно-тематичну спрямованість вірша, образність мови оригіналу, особливості віршованого розміру, ритміки, інтонації, а також само твір, що перекладається.

Джон Китс — англійський поет-романтик, і тому слід спочатку сказати про англійський романтизм і місце Джона Китса в культурі Англії. Англійський романтизм, що виник на рубежі XVIII і XIX століть, в епоху переходу від феодального ладу до буржуазного, вже з самого моменту свого зародження був неоднорідною течією. Розбіжності окремих груп романтиків привели до утворення різних напрямів, серед яких можна виділити три основних : «лейкисты» (поети «Озерної школи»), революційні романтики, лондонські романтики. «Лейкисты» (Колридж, Саути) дивилися в минуле, мріяли про повернення назад, до старих патріархально-середньовічних форм життя; революційні романтики (Байрон, Шелли) спрямовувалися вперед, до неясного ще для них ідеалу майбутнього суспільства; лондонські романтики займали серединне положення між цими крайніми течіями.

Джон Китс, поет-лірик, що писав на високі теми любові, краси і мистецтва, відносився до течії лондонських романтиків. По своїх прогресивних політичних переконаннях він був близький Байрону і Шелли, а проповідь «чистого мистецтва» зробила його прибічником поетів «Озерної школи». Творчість Китса — складне явище, що займає особливе місце в історії англійського романтизму.

Джон Китс народився в сім’ї типового представника англійського «середнього класу», і до того ж середовища належав його опікун. Літературні схильності Китса проявилися дуже рано — вже в школі він пробував вигадувати, до того ж Джон з дитинства приохотився до читання і захопився грецькою міфологією. Але опікун хлопчика, людина дуже обмежена, не оцінив дарування свого вихованця, і майбутньому поетові довелося рано залишити школу. Впродовж чотирьох років він був учнем лікаря, потім практикантом в лондонських лікарнях, до заняття медициною не притягали молоду людину: усі його помисли були спрямовані до літератури.

Незабаром Китс познайомився Ли з журналістом Хантом, який ввів його в гурток ліберально і демократично налагодженій інтелігенції, до того ж Ли Хант схвалив перші вірші поета і підтримав в намірі кинути лікарську практику. Китс залишив медицину, щоб стати літератором. У травні 1816 року в ліберальному журналі «Дослідник» був уперше опублікований його сонет «Самотність», а в 1817 році вийшла перша збірка Китса, куди увійшли вірші, написані їм за чотири роки. Разом з поезією Джон діяльно цікавився театром, він виступав і як театральний критик, і як драматург.

Найбільш плідними для його творчості були 1818 і 1819 років. Він написав поеми: «Ізабелла», «Гіперіон», «Переддень св. Агнеси» і «Ламия». До цього ж періоду відносяться його оди: «До Фані», «Грецькій урні», «Солов’ю», «Осені», сонети і ліричні вірші.

Проте разом з чисто естетськими творами, де поет намагається створити світлу і благополучну картину світу, Китс вигадував вірші, в яких звучали суспільно-політичні мотиви («Про Міру»). Він закликав народи прислухатися до гулу прийдешніх подій і одночасно створював теорію «уявної краси», яка мимоволі відводила поета від дійсності. У цих протиріччях знайшли віддзеркалення шукання Китса, невпевненість і невизначеність його громадської позиції.

З 1819 року у світогляді поета стали відзначатися значні зрушення. У його віршах і поемах усе більш виразно зазвучали трагічні ноти, різке засудження непривабливої дійсності сучасної йому Англії, а політичні ідеї лібералізму втратили для Китса свою минулу привабливість. У поемах 1819 року його займає вже не стільки умовна краса, скільки реальні сили, що перешкоджають людському щастю. Якщо на початку свого творчого шляху Китс упевнено заявляв про те, що істина для нього полягає в уявній красі, що «відміняє» усі інші міркування, то тепер він побачив безперспективність і хибність своєї минулої естетичної позиції і беззастережно засудив її. Тепер культ краси у поета набув нового значення — у світі мистецтва він прагнув зберегти ті людські цінності, на які, на його думку, зазіхає вороже їм несправедливо влаштоване суспільство. Сенс життя поет побачив у відстоюванні реальної краси, створеної людьми і природою. Він, подібно до Байрона і Шелли, еволюціонував до реалізму.

У 1820 році здоров’я поета різко погіршало, тому друзі наполягли на його поїздці в Італію; недовго проживши там, Джон Китс помер від туберкульозу в лютому 1821 року. Його літературна діяльність тривала дещо більше п’яти років. Китс помер дуже молодим, коли його світогляд, по суті, тільки почав складатися. Розглядаючи поезію Джона Китса і визначаючи її місце в історії англійської літератури, ми повинні пам’ятати, що неабиякий талант поета не досяг свого повного розвитку і що його творчість є процес незавершений, обірваний.

Упродовж усього свого короткого творчого шляху Китс охоче звертався до сонета і досконало опанував цю складну і строгу поетичною формою. Його сонетам властиві простота і легкість вірша, що свідчать про високу майстерність поета і багатство його мови. Словник Китса чудово багатий визначеннями кольорів і відтінків : «dark violet eyes» (темно-фіалкові очі), «creamy breast» (кремові груди), «ivory» (колір слонової кістки, перламутровий); виразами, за допомогою яких можна передати особливо точне смакове відчуття, звук, зорове сприйняття: «the stars look very cold about the sky» (дуже холодно дивляться зірки з неба), «it keeps eternat whisperings around desolate shoris» (воно [море] зберігає вічний шепіт над покинутими берегами). Прагнучи як можна різноманітніше охарактеризувати явище, поет прибігає до системи складних епітетів, складних прикметників, що сполучають декілька слів в одно, «milk-white» (молочно-блідий), «half — shut eyes» (напівзакриті очі), «snow — clouds mist» (сніжно-хмарна мла).

Сонети Китса відрізняються глибиною філософській думці і в той же час простотою музичної і гармонійної форми. Провідна тема його сонетів — преклоніння перед красою і благотворною дією могутньої і щедрої природи і мистецтва на людину:

Тому, хто в місті був заточений,

Така радість бачити над собою

Відкрите лице небес і на спочинку

Дихати молитвою, тихою, точно сон.

І щасливий той, хто, солодко стомлений,

Знайде в траві притулок від спеки

І перечитає прекрасне, просте

Переказ про любов минулі часів…

Китс розкриває тему поета, його творчої самосвідомості і відношення поезії до життя:

Коли страшуся, що смерть перерве мою працю,

І упущу перо я мимоволі,

І в житниці томів не зберуть

Зерно, женцем розсипане в полі.

Коли я бачу ночі зоряне лице

І тому у відчаї німію,

Що символів величезних не осягнув

І ніколи осягнути не зумію…

Про величезний талант Джона Китса говорить і вражаюче багатство віршованих розмірів, форм, видів вірша. З 66 сонетів Китса 45 виходять петрарковской моделі (2 чотиривірші, 2 тривірші), 15 — шекспірівською (3 чотиривірші і двовірш), а 6 — так званих «неправильних», коли рифмовка в катренах (четверостишиях) перехресна або різна: в другому не та, що в першому.

Джон Китс значно збагатив англійський вірш, зробив його різноманітнішим, виразнішим і гнучкішим. Один з найцікавіших сонетів Джона Китса — «Коник і цвіркун», написаний в грудні 1816 року в час, п’ятнадцятихвилинного поетичного змагання з Ли Хантом на задану тему. Китс написав вірш швидше, хоча згодом віддав перевагу сонету Ханта над своїм.

On the Grasshopper and Cricket

The poetry of earth is never dead:

When all the birds are faint with the hot sun,

And hide in cooling trees, a voice will run

From hedge to hedge about the new — mown mead.

That is the Grasshopper’s — he takes the lead In summer luxury, — he has never done With his delights; for when tired out with fun He rests at ease beneath some pleasant weed

The poetry of earth is ceasing never;

On a lone winter evening, when the frost

Has wrought a silence, from the stove there shrills

The Cricket’s song, in warmth increasing ever And seems to one in drowsiness hall lost, The Grasshopper’s among some grassy hills.

Цей сонет цікавий для дослідження перекладів і їх порівняльного аналізу, оскільки на російську мову він переведений такими відомими поетами, як Би. «Пастернак, С. Маршак, О. Чухонців, С. Сухарев і М. Новікова.

Щоб провести порівняльний аналіз перекладів, я зробила підрядковий переклад — дослівний переклад сонета :

Поезія землі ніколи не помре:

Коли усі птахи, втомившись від жаркого сонця,

Ховаються в прохолоді дерев, голос лунає

У живоплоті свіжоскошеного лугу;

Це голос коника — він один чутний

У літній спеці, — він не може приховати

Свого захвату; а втомившись від веселощів,

Затирає під яким-небудь бур’яном, що сподобався йому.

Поезія землі ніколи не припиниться;

Довгим зимовим вечором, коли мороз

Народжує тишу, із-за печі лунає

Пісня цвіркуна, все голосніше і пронизливіше;

І здається в цю вечірню годину,

Що це коник, що сховався серед трав’янистих пагорбів

У цьому сонеті Китові надзвичайно повно і виразно передав своє світле сприйняття вічного руху життя і краси природи. Він дає живу картину літнього дня, яку відчуваєш так само реально, як і затишок жарко натопленої кімнати взимку, коли в полях бушують заметілі. Звукові, зорові, дотикові враження зливаються тут в єдине ціле. Поет розкриває в малому велике, бачить прекрасне в звичайнісінькому.

Вибір Китсом таких засобів техніки вірша, як перекидання і паралелізм, посилює сприйняття основної ідеї сонета про вічність буття. Композиційно вірш розпадається на дві частини. Синтаксичний паралелізм (наявність лейтмотивів і перекидань в кожній частині) взаємозв’язаний тут із смисловим паралелізмом. Перша частина сонета малює жаркий літній полудень, коли усе живе завмерло, причаїлося, і здається, вже ніщо не може протистояти пекучій спеці. Тут використовуване Китсом перекидання:

…голос лунає

У живоплоті свіжоскошеного лугу… —

з особливою виразністю висуває Коника на передній план. Друга частина встановлює аналогію між діями сонця і морозу на усе живе. І знову автор вживає перекидання:

…із-за печі лунає Пісня цвіркуна, все голосніше і пронизливіше… —

підкреслюючи свою ідею урочистості життя. Закінчується сонет словами:

І здається в цю вечірню годину,

Що це коник, що сховався серед трав’янистих пагорбів, —

утворюючи композиційне кільце, тим самим посилює філософське затвердження Китса про вічний рух життя.

Розмір вірша сонета «Коник і цвіркун», написаного по канонічній (петрарковской) моделі (2 катрени і 2 терцети), — п’ятистопний ямб: рядки четверостиший мають чоловічі закінчення, що властиво для усієї англійської поезії, а в тривіршах — жіночі закінчення у перших рядків і чоловічі у других і третіх; рима четверостиший — опоясана (авва), тривіршів — авсавс.

Своєрідне ритмічне звучання сонета, його жива змістовність говорять про оптимістичний настрій автора. Малюючи невмирущу красу природи, Китс протиставляє «літню спеку» і «птахів, втомлених від жаркого сонця», Коникові, а «довгий зимовий вечір», мороз і тишу — Цвіркунові. Поет використовує такі образотворчо-виразні засоби: метафору «from hedge to hedge» (у живоплоті); складний прикметник «the new — mown mead» (свіжоскошений луг); епітет «there shrills the Cricket’s song, in warmth increasing ever» (лунає пісня Цвіркуна, все голосніше і пронизливіше), повтор уособлень «The poetry of earth is never dead» (поезія землі ніколи не помре) і «The poetry of earth is ceasing never» (поезія землі ніколи не припиниться) і уособлення «the frost has wrought a silence» (мороз народжує тишу).

П’ятнадцять хвилин творчого підйому поета — і таке глибоке філософське за змістом, світле по своєму світовідчуттю, прекрасний за формою твір.

А тепер звернемося до аналізу поетичних перекладів сонета «Коник і Цвіркун».

Переклад Би. Пастернака:

У свою годину своя поезія в природі:

Коли в зеніті день і жар томіт

Птахів, що принишкнули, чий голосок дзвенить

Уздовж загорожі скошених угідь? Коник — ось винуватець тих мелодій.

Співун і ледар, що втратив сором,

Поки і сам, по горло пеньем ситий, Не звалиться останнім в хороводі.

У свою годину в усьому поезія своя :

Взимку, морозною ніччю мовчазною

Пронизливі за піччю переливання

Цвіркуна в славу теплого житла.

І, немов влітку, здається крізь дрімоту,

Що чуєш тріск коника знайомий.

За формою переклад дуже близький до оригіналу: канонічна модель сонета, опоясана рима в катренах, прийом паралелізму, наявність перекидань (там же, де і в оригіналі), п’ятистопний ямб. Але ідея твору Пастернака, виражена в рядку «У свою годину своя поезія в природі» (тобто усьому свій час, у кожної години своя поезія), не охоплює усієї філософської глибини сонета Китса. Проте завдяки використанню метафор «жар томіт», «винуватець мелодій», «вночі мовчазною», звуковому повтору в рядку «загорожі… угідь»! переклад звучить образно і живо. Протиставлення образів виконане з посиленням контрасту : птахам«, що »принишкнули, — Коник, чий «голосок дзвенить», в морозній тиші — пронизливі переливання Цвіркуна.

За переконанням самого б. Пастернака, «…дослівна точність і відповідність форми не забезпечують перекладу істинної близькості. Як схожість зображення і зображуваного, так і схожість перекладу з оригіналом досягається жвавістю і природністю мови… Подібно до оригіналу, переклад повинен справляти враження життя, а не словесності». Очевидно, що цим його переконанням на проблему перекладів — «справляти враження життя» — пояснюється використання в перекладі розмовних фраз «ситий по горло», сором«, що »втратив. Лексично суперечлива і характеристика Коника : «співун» — і раптом «ледар, що втратив сором». У зіставленні «немов влітку, здається… що чуєш…» вгадується спокійний настрій автора, що малює низку знайомих подій. Переклад С. Сухарева :

Поезії землі не мовкне лад:

Не чутно серед скошених лугів

Пташиних голосів, що зімлівають в спеці.

Зате щосили гримить поверх огорож

Коник. Знесилівши від рулад,

Він знайде під билинкою вільний дах,

Передихне — знову тріщати готовий,

Роздоллям літа верховодити радий.

Поезія землі не знає полону:

Безмовністю скула світ зима,

Але десь там, за піччю, незмінно

Цвіркун в теплі скрекоче без розуму,

І здається — дзвенить самозабутньо

Все та ж трель коника з пагорба.

У цьому перекладі збережені форма сонета (2 чотиривірші, 2 тривірші), рима (опоясана), ритм (п’ятистопний ямб) оригіналу і навіть чоловіча каталектика в катренах. Очевидно, перекладач прагнув до вищого класу точності, але, на мій погляд, вибір чоловічих закінчень надає четверостишиям переривчасте звучання, вони вимовляються скоромовкою, поспішно, утрудняючи смислове і емоційне сприйняття. Протиставлення пташині голоси«, що »зімлівають, — Коник, «безмовність» — Цвіркун представлені різкими шумовими ефектами «гримить», «тріщить», «скрекоче», що відволікає увагу від основної ідеї сонета.

Порівняємо рядки «Поезії землі не мовкне лад» і «Поезія землі не знає полону». Мабуть, що це — паралелізм, оскільки автор строгий в дотриманні форм і прийомів оригіналу, і тоді перший рядок слід сприймати як затвердження вічності поезії землі. Але як це ув’язується із словом «лад»? Звернемося до тлумачного словника.

Лад 1 — 1) згода, світ, порядок; 2) зразок, спосіб.

Лад II (спец.) — 1) лад музичного твору, поєднання звуків і співзвучь.

Про який же «лад», співзвуччі говорить перекладач, якщо головні образи Коника і Цвіркуна, з одного боку, — це символи «поезії землі», а з іншого боку, Коник «гримить»,, «тріщати готовий», а Цвіркун «незмінно… скрекоче без розуму»? Висновок напрошується один: хороше, містке слово «лад» принесене в жертву римі лад — огорож.

У перекладі Сухарева притягають тривірші своєю легкістю ритму, завдяки чергуванню жіночих і чоловічих закінчень. А дзвінка алітерація «з» (поезія, землі, не знає, незмінно, без розуму, дзвенить, самозабутньо, коник) робить підведеним настрій вірша.

Переклад О. Чухонцева :

Поки земля пребудет, не помре Поезія: коли в листі від спеки І птаха не співають — з травостоя Коника свіжий голос подає, Призвідник дня, він клопоту своя черга І на лугу, де усе йому рідне, Знай опевает свято денне І чесно відпочиває від турбот. Ні, не помре поезія землі : Взимку, коли в нічну негоду Уся тварюка мовчить, за піччю в кутку Тирликає цвіркун — тирли, тирли; І здається крізь теплу дрімоту, Що свиристит коник на лугу.

Перекладач зберіг форму, ритм, опоясану риму сонета першоджерела, передав сенс, але йому не вдалося відтворити образність. Вірш позбавлений поетичної чарівності.

Порівняємо рядки: «Доки земля пребудет, не помре Поезія…» і «Не помре поезія землі». У них немає смислового паралелізму: друга не посилює першу, оскільки наділена глибшим змістом.

Зіставимо групу рядків, що йде за кожною з них :

І птахи не співають —

… Коника свіжий голос подає…

І

Уся тварюка мовчить… Тирликає цвіркун…

У цих зіставленнях вже є паралелізм, що відбиває ідею вічності поезії землі.

Окрім цього, у вірші явні протиріччя лексичного рівня. Загальний патетичний тон твору, посилений словами «пребудет», «опевает свято», порушується розмовними «знай», «тирликає», фольклорним «тирли».

Так описує автор Коника : «призвідник дня» (призвідник, по тлумачному словнику, — той, хто підбурює почати що-небудь непристойне) — і він же «опевает свято денне». Читаємо далі: «І здається… — що свиристит коник на лугу». Уточнимо в словнику значення слова «свиристеть». Це означає «видавати свистячі звуки з шипінням, скрипом».

Переклад М. Новіковій:

Прекрасному на світі немає кінця.

Ледве в пекучий полудень принишкнули

Пернаті — в чи стогу, чи на стерні

Знову чийсь голос радує косаря:

Коник! він віднині за співака

На літній урочистості — виводить трелі;

Пустує, дзвенить, поки серед повійки

Не приспе прохолодна лінь.

Прекрасному на світі смерті немає.

Ледве мороз покірливу пітьму

Скув під ніч, — знову гримить запічок:

Цвіркун! зігрівся і співає, сусід;

І що дрімає здається розуму —

Не замовкає на лугу коник.

«Прекрасному на світі немає кінця», «прекрасному на світі смерті немає» — так М. Новікова перевела основну ідею сонета Китса. Це — безперечне твердження, але далі автор копіює з оригіналу відношення персонажів, протиставляючи пернатим« Коника, що »принишкнули, а «покірливій пітьмі» — Цвіркуна. І який же з цього виходить підтекст: Коник і Цвіркун — символи прекрасного, яке нескінченне, безсмертне. Аналізуємо далі віршований текст: пернаті принишкнули, і Коник — «віднині за співака», тобто, згідно з тлумачним словником, «з цього моменту і назавжди»; але птахи лише замовкли на якийсь час, та і Коник «виводить трелі», «поки… не приспе прохолодна лінь». Про яку нескінченність тут може бути мова? А звернення «Цвіркун! зігрівся і співає, сусід…» — чи не занадто фамільярне відношення до символу?

Чому Коник і Цвіркун — символи прекрасного? Що прекрасне, з точки зору М. Новіковій? Цей вірш не дає відповідей на ці питання.

Переклад С. Маршака :

Навіки не замре, не припиниться Поезія землі. Коли в листі, Від спеки ослабнувши, замовкнуть птахи, Ми чуємо голос в скошеній траві Коника. Поспішає він насолодитися Своїм участьем в літній урочистості, То задзвенить, то знову причається І помовчить хвилину або дві.

Поезія землі не знає смерті.

Прийшла зима.

У полях співає заметіль,

Але ви спокою мертвому не вірте:

Тріщить цвіркун, забившись десь в щілину,

І в ласкавому теплі нагрітих печей

Нам здається: в траві дзвенить коник.

Відмітною в порівнянні з оригіналом і усіма варіаціями наведених вище перекладів є вибрана автором шекспірівська модель сонета : три чотиривірші і двовірш, перехресна рима у катренів, чергування жіночих і чоловічих закінчень. Але ці відмінності анітрохи не роз’єднують цей переклад з оригіналом: на мій погляд, саме С. Маршак найточніше передав настрій і основну ідею сонета Китса.

Навіки не замре, не припиниться Поезія землі…

Що є поезія землі? Це — вічний рух життя. «Замовкнуть птахи», знесилівши від жари, — «ми чуємо голос… коника», немає, не «голосок», як у б. Пастернака, а саме голос. Це — сила і потужність, це — урочистість життя. За спекотливим літом йде завірюшна зима, але не бути вічно «мертвому спокою» — «тріщить цвіркун», виступаючий символом життя.

Поезія землі не знає смерті —

не просто паралелізм, коли композиція рядків, що йде за цією пропозицією, інтерпретує ідею, висловлену вище, це — емоційне і смислове посилення: поезія землі протистоїть смерті. Звідси і загальний урочисто-підведений настрій вірша.

До.Чуковский так охарактеризував перекладацьку діяльність С. Маршака : «Його переклад є, по суті, сутичка… єдиноборство, бойовий поєдинок…» (з автором).

Як стверджує майстер сучасної вітчизняної школи поетичного перекладу Г. Шенгели, «…ідеалом є тотожність перекладу і оригіналу. Тотожність ця нездійсненно, але максимальне наближення до нього не може не бути основним завданням перекладача… Точність може бути »смислова«: сказане те ж; точність може бути »стилістична«: сказано так само; точність може бути »телеологічна«: сказано для того ж».

У перекладах С. Сухарева, О. Чухонцева дана смислова точність, але немає звучності вірша, яскравого образу. М. Новікова зробила «вільний» переклад ідеї оригіналу, зберегла стилістику, але допустила недбалість у своїй рідній мові.

Переклад Би. Пастернака — один із загальновизнаних, і він, поза сумнівом, цікавий. І тільки переклад С. Маршака, на мій погляд, являє собою діалектичну єдність усіх елементів, незважаючи на деякий відступ від форми.

Оригінал є художній документ, що займає своє місце в літературі цього народу, тому для відтворення поетичного змісту необхідно передусім його зрозуміти, «зрозуміти до останнього слова, до будь-якої найдрібнішої деталі; зрозуміти усе його »що«, усе його »як«, усе його »навіщо« потрібно досконало знати свою рідну мову, культуру свого народу, а також опанувати мову автора оригіналу, проникнути в його духовний світ, мислити його категоріями.

Працюючи над цією темою, я зрозуміла, як важка професія перекладача, який, по словах В. Жуковского, є суперником поета, що перекладається. У ідеалі перекладач повинен вгадати, «як і що сказав би автор, будучи його одноплемінником, і сказати так і те» (Шенгели).

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*