Аналіз художніх образів «Енеїда»

Усі образи поеми можна поділити на три великі групи.

  • Еней і троянці. У цих образах І. Котляревський змалював українських козаків-запорожців з їх хоробрістю, веселими звичаями, завзяттям.
  • боги. В образах Зевса, Юнони, Венери, Нептуна, Еола, Плутона та інших змальовано феодально-поміщицьку верхівку з усіма її негативними рисами – хабарництвом, інтриганством, зневажливим ставленням до простих людей. Боги втручаються в Енеєву мандрівку: одні – допомагають йому, інші – перешкоджають.
  • всі земні герої, царі. У цих образах письменник зобразив українських поміщиків-феодалів, їх взаємини і побут.

Головним героєм поеми є Еней, іменем якого і названо твір. Але Еней не сам, з ним усюди і завжди його вірні побратими-троянці.

Еней – відважний, хоробрий ватажок, який повів своє військо до Латинської землі. Автор із любов’ю змальовує його:

Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак.

Еней здатний і на бійку, і на розваги, і на дипломатичні стосунки з Латином, Aцecтом, Евандром та іншими царями; вміє майстерно танцювати, любить випити і погуляти.

Портретний образ Енея зустрічаємо на сторінках поеми багато разів. Автор то милується ним:

Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса-князь,
На нього всі баньки п’ ялили,
І сами вороги хвалили,
Його любив всяк – не боявсь.

А то змальовує у досить-таки непривабливому вигляді:

Напали з хмелю перелоги,
Опухли очі, як в сови,
І ввесь обдувся, як барило,
Було на світі все немило …

Однак мужність Енея захоплює автора протягом усієї поеми. На полі бою Еней – мудрий, завзятий полководець:

Еней совавсь, як навіжений,
Кричав, скакав, мов віл скажений,
І супротивних потрошив:
Махне мечем – врагів десятки
Лежать, повиставлявши п’ ятки;
Так в гніві сильно їх локшив!

Дотепність Енея, цього козака-веселуна особливо імпонує письменникові, бо що то за козак, коли він не жартує и не може вчасно кинути влучне слово?

Але коли ситуація складна, Еней звертається за порадою до своїх вояків – значить, поважає Їх. Він тепер уже не чваниться і визнає, що перемоги над ворогом – це заслуга насамперед хороброї дружини.

У бою Еней одчайдушний і великодушний: «лежачих не займає», але честь козака захищає. Він – «правдивий чоловік», зразок витримки і взагалі «К добру з натури склонний», щедрий: «як бува у нас, хотів останнім поділиться». Користується любов’ю та повагою троянців.

Розкриттю теми патріотизму українського козацтва, його волелюбності служать також образи інших троянців. Правда, спочатку їхні вчинки викликають у нас рішучий протест і осуд:

Щодень було у них похмілля;
Пилась горілка, як вода;
Щодень бенкети, мов весілля,
Всі п’яні, хоч посуньсь куда.

Проте в останніх частинах поеми троянців наче підмінили. Ці бурлаки-побратими, раніше «моторні … швидкі, проворні» тільки для власної вигоди, стають хоробрими, великодушними і навіть дисциплінованими воїнами, незламними в присязі, вірними й волелюбними синами вітчизни, що готові до останньої краплі крові «свою свободу боронити». Вони перемагають і в найбезвихідніших ситуаціях. Їхні одчайдушність і лицарство тепер проявляються не в гулянках, а на полі бою. На заклик Енея: «Козацтво! Рицарі! Храбруйте! – вони відповіли ділом, а в навчанні вони були зразком ретельності й тямущості. Відчувається, що автор сам милується своїми троянцями-козарлюгами, жартує з них, але глуму в тому сміху нема.

Отже, троянці – це життєрадісні, сміливі люди, які люблять добре поїсти, попити, погуляти, розважитись, але вміють і міцно стиснути в руках зброю, постояти за свою честь і мужньо захищати вітчизну, а якщо потрібно, то і віддати життя за неї. Загартовані в походах і боях, троянці над усе ставлять військову доблесть, бойове товариство, побратимство, вірність обов’язку і дружбі. Серед троянців найяскравіше виділяються два друга, Низ і Евріал.

Одна з найхвилюючих подій поеми, героїчний вчинок Низа і Евріала, вилазка в стан ворога – свідчення глибокого усвідомлення ними свого патріотичного обов’язку, вірності присязі. Низ і Евріал – не троянці за походженням, але були на службі, вони завербувалися до Енейового війська і сумлінно несуть службу. У Евріала є вдома старенька мати, а у Низа немає нікого:

От я так чисто сиротина,
Росту, як при шляху горох:
Без нені, без отця дитина,
Еней – отець, а неня – бог.

Низ вмовляв товариша, щоб той залишився на варті, а у стан ворога, де можна загинути, Низ піде сам. Низ нагадує Евріалові, що він повинен жити заради матері. Але бойова дружба між героями-патріотами така міцна, що нічого не може стати їм на заваді. Евріал відповідає товаришеві:

… Де общеє добро в yпадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять;
Як ми Енею присягали,
Для його служби жизнь оддали,
Тепер не вільна в жизні мать.

Як клятва вірності своєму побратимові звучать слова Евріала:

Від тебе не одстану зроду,
З тобою рад в огонь і в воду
На сто смертей піду з тобой.

Друзі пішли у ворожий табір вночі, щоб вирізати ворогів і цим допомогти троянцям здобути перемогу. Але Евріал потрапив до рук ворогів, і смерть товариша викликала смертельну ненависть у Низа до його вбивць, і він один кинувся проти озброєних ворогів. Автор підкреслює:

Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша от гармат.

Таким чином, в образах Низа і Евріала І. П. Котляревський зма- лював мужніх патріотів, вірних козацькій присязі і бойовій дружбі.

На високому Олімпі живуть боги, які оглядають земний світ і вер- шать долі простих людей. Це наймогутнiший з богів – 3евс, Венера, Юнона, бог моря Нептун, бог вітрів Еол, бог вогню і ковальської справи Вулкан. Життя богів проходить у постійних бенкетуваннях, інтригах, сварках. Ворогування між Юноною і Венерою відбивається на долі Енея: Юнона – намагається заподіяти йому смерть, у всьому перешкоджає, а Венера допомагає де тільки можна.

В образах богів автор змальовує чиновне панство, вельмож-феодалів ХVІІІ ст. з їхнім світоглядом і манерами. Численні сцени переконують нас, що боги – продажні чиновники, хабарники, мова їх переповнена лайливими словами, вульгаризмами. Ось мова Зевса, що гримає на богів:

Та цитьте, чортові сороки! —
Юпітер грізно закричав. —
Обом вам обіб’ю я щоки;
Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
3анишкніть, уха наставляйте
І слухайте, що я скажу;
Мовчіть! Роти пороззявляйте,
Хто пискне, – морду розміжжу!

За поведінку богів навіть Зевсу соромно:

Чи довго будете казитись
І стид Олімпові робить?
***
Поступки ваші всі не божі;
Ви на сутяжників похожі
І раді мордувать людей;
***
А вам, олімпські зубоскалки,
Морчухи, дзиги, фіглярки,
Березової дам припарки,
Що довго буде вам втямки.

Саме такого зображення від Котляревського вимагав бурлескний стиль. Доброзичливий гумор у зображенні богів часто переходить у сатиру – висміюються такі риси їх характеру, як грубість, заздрощі, самодурство, сварливість.

Автор за допомогою мовної характеристики створює характери персонажів, розкриває їх внутрішній світ, звички, манери поведінки.

Юнона «суча дочка», Венера «плюгава, невірна, пакосна, халява», Еол – хабарник, Нептун – «іздавна був дряпічка» (хабарник) – таким постає перед читачами «високий Олімп» у зображенні у Котляревського. Енеєві розтлумачують:

Ти знаєш – дурень не бере:

У нас хоть трохи хто тямущий,
Уміє жить по правді сущій,
То той хоть з батька, то здере.

Такою, на думку автора, була верхівка тогочасного суспільства. А в образах царів втілюються риси українських поміщиків феодалів; їхнє життя теж проходить в нескінченних бенкетах, розвагах, сварках, інтригах. Ось який бенкет влаштувала Дідона на честь Енея:

Тут їли рознії потрави,
І все з полив’яних мисок…
І кубками пили слив’янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку.

Сама Дідона зображена автором так:

Спідницю і карсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.

І страви на бенкеті українські, і напої, і одяг на царях і троянцях, тож і герої – теж українці. Згадаймо ж і дари, якими цар Латин передав через послів Енею:

Лубенського шмат караваю,
Корито опішнянських слив,
Горіхів київських смажених,
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих п’ять кіп яєць …

Не з берегів Тібру, а з українських міст і сіл були дари. Все українське! Тож це ще раз підтверджує, що незважаючи на назву «Енеїда» твір про Україну часів І. П. Котляревського, тому й герої їі – українці.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*