Ви тут: Головна > Шевченко Тарас > Зображення величі і краси козацької звитяги у творчості Т. Шевченка (3 варіант)

Зображення величі і краси козацької звитяги у творчості Т. Шевченка (3 варіант)

Запорозька Січ — один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися розгадати багато поколінь дослідників.

Козаків Січі називали в народі «святими лицарями», їх оспівали в думах, піснях та легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі літературних і мистецьких творів. Вельми пишався приналежністю до козацтва Тарас Григорович Шевченко. Саме тому він так натхненно оспівав славнозвісне лицарство у своїх творах. І не дивно, що образ козака є одним із основних у його поетичному доробку.

Уже в ранній період творчості Кобзаря постать козака-лицаря, захисника народу, його волі та православної віри є своєрідною тугою поета за минулим.

Підтвердженням того є поезія «Тарасова ніч». В основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій козаків проти військ польського гетьмана С. Конецьпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило, який в тісному єднанні з козаками здобуває перемогу над ворогом. У цій поемі Шевченко високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Щоб краще розкрити велич і красу козацької звитяги, автор звертається до постатей Наливайка, Павлюка. Згадуючи колишні події, поет висловлює тугу, що десь поділася воля, про яку тепер тільки кобзарі співають:

Було колись — панували,

Та більше не будем!

Тії слави козацької

Повік не забудем!

Цей мотив звучить і в поемі «Іван Підкова», в якій головний герой твору наділений надприродною силою і мужністю. Ось Підкова підняв шапку — і човни стали, затихло море; надів шапку — і «знову закипіло синє море», знову звірюкою стогне бурхлива природа, а козакам байд уже — вони спокійно «пливуть собі та співають».

Поема «Невольник» відображає картину проводів батьком сина на Січ, де бувалий козак передає у спадок єдиному нащадкові свою гордість, силу — козацьку зброю:

Послужи, моя ти зброє,

Молодій ще силі,

Послужи йому так щиро,

Як мені служила!

Дух давніх козацьких часів, неповторний героїзм лицарів Січі відтворив Тарас Шевченко і в поемі «Чернець». Центральною постаттю твору є Семен Палій, про якого в народі складено безліч пісень та легенд. Завзятий козак пройшов всі випробування долі. І тепер на схилі літ, за старим запорозьким звичаєм, він постригся в ченці. Та в уяві героя постійно постають картини славного січового братства. Палій тяжко переживає своє безсилля, свою самотність.

Але як справжній патріот він думає передусім про Україну:

… Чернець мій встав,

Надів клобук, взяв патерицю,

Перехрестився, чотки взяв…

І за Україну молитись

Старий чернець пошкандибав.

Козацька звитяга, велич і краса подвигу наших славних пращурів будуть жити у віках, їх хоробрість, висока мораль, любов до рідної землі є джерелом національної гідності українців. Тому велика туга за тими давніми часами, «країною козаків» звучить у поезії Т. Г. Шевченка «До Основ’яненка», бо їх:

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Поета проймає гордість за славних лицарів-запорожців, за козацький рід, якому ніколи не буде переводу. А живий голос предків постійно нагадує нам, сучасникам, про те, що:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава,

Слава України!

Борцями «за святую правду-волю» постають козаки у поемах Кобзаря «Гайдамаки» та «Холодний яр». Бойові звитяги гайдамаків, які зображені в одноіменній поемі, свідчать про їх військовий досвід, винахідливість, хоробрість. Захоплення Шевченка героїчними подвигами повстанців червоною ниткою проходить через увесь твір. Повстанці для поета — це справжні герої, орли, що на заклик України злетілися, щоб рятувати її. Так, колишній наймит Ярема Галайда разом з ватажками повстання — Залізняком та Гонтою відчайдушне б’ється з ворогом, виявляючи неабиякий героїзм:

А Ярема — страшно глянуть —

По три, по чотири

Так і кладе.

У чому секрет козацької величі і звитяги? У любові до рідної України, в прагненні до волі. Недаремно слово «козак» означало вільну людину, у якої розумна голова і сильні руки.

Горді, міцні, як леви, козаки були гідним прикладом для наслідування. Слава їх оживає з кожним днем, як оживає справжня історія нашого народу без прикрас, перекручень, правдива, чесна. І проаналізовані вище твори підтверджують, що не можна знищити життєдайні джерела нашої національної духовності, не можна обрізати крила моральному відродженню українців.

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар