Ви тут: Головна > Шевченко Тарас > Зображення козацької звитяги (За поемою Т. Г. Шевченка «Гамалія»)

Зображення козацької звитяги (За поемою Т. Г. Шевченка «Гамалія»)

Запорозька Січ — один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися збагнути багато дослідників. Козаків називали в народі «святими лицарями», їх оспівували в народних піснях, думах, легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі авторських літературних і мистецьких творів. Великий Кобзар — Тарас Григорович Шевченко — вельми пишався своєю приналежністю до козацтва. Саме тому він так натхненно оспівував славне лицарство запорозьке у своїх творах. Тому не дивно, що образ козака став майже основним у поетичному доробку Великого Кобзаря.

Усі пам’ятають поему Тараса Шевченка «Гамалія».

У зображенні Кобзаря козакам притаманні сміливість, відвага та нахил до вільного безжурного життя. Особливого значення набуває узагальнений образ козацького ватажка. Він завжди із своїми запорожцями, він завжди там, де найбільш потрібний. Наприклад, пливучи до Туреччини, Гамалія «попереду байдаком керує». Під час бою ватажок завжди в самому пеклі. Гамалія ніколи не ховається за спини товаришів, він є справжнім прикладом для наслідування. Картини бою в турецькій столиці свідчать про козацьку відвагу та військову доблесть:

Скутар, мов пекло те, палає,

Через базари кров тече,

Босфор широкий доливає.

Неначе птахи чорні в гаї,

Козацтво сміливо літає,

Ніхто на світі не втече!

(2 варіант)

Великий Кобзар був справжнім патріотом своєї землі, свого народу. Найвизначнішою рисою українського народу Тарас Шевченко вважав його волелюбність. Кобзар не знаходив ідеалу національного існування в тодішньому суспільстві. Україна мусила втрачати свою культуру та мову, підкоряючись гніту царської Росії. Отже, поет дивився на минуле рідної землі як на повчальний приклад не тільки для сучасників, а й для прийдешніх поколінь. Саме тому героями творів Тараса Шевченка стали козацькі ватажки, серед яких відомий лицар Запорозької Січі Гамалія.

У поемі «Гамалія» поет розповідає про похід запорозьких козаків до Туреччини.

Поема розпочинається піснею-плачем запоріжців, які страждають у турецькій неволі. Звертаючись до моря та вітру, посилаючи прохання до братів-запорожців, невільники сподіваються, що їхні слова сягнуть Великого Лугу й товариші прийдуть їх визволяти:

Ой, повій, повій, вітре, через море

Та з Великого Лугу,

Суши наші сльози, заглуши кайдани,

Розвій нашу тугу.

Плач невільників долинув до рідної землі. І козаки співають у відповідь:

Їдем різать, палить,

Братів визволяти.

Шлях запорожців під проводом Гамалії був нелегким. Козаки повинні були перемогти шалену морську стихію. Але не тільки стихія стояла на путі сміливців. Найтяжчим іспитом був шалений бій із яничарами. Надовго запам’ятають вороги козацьку звитягу:

«Ріжте! бийте» — на фортеці

Кричить Гамалія.

Реве гарматами Скутара,

Ревуть, лютують вороги.

Козацтво преться без ваги —

І покотились яничари.

Мужній і відданий козацький ватажок Гамалія розбив кайдани й випустив братів із неволі. Запорожці зруйнували мури турецької фортеці, спалили ворожий флот. Такою була плата за спалені українські села, за кров і муки братів та сестер.

В основу поеми покладено історичні події. Тарас Шевченко схвалює визвольні походи козаків, оспівує їх волелюбність, мужність, побратимство.

Козаки на чолі з Гамалією повертаються з походу. Рідні місця вже постають на обрії:

Пливуть собі, з-за хвилі

Сонце хвилю червонить.

Перед ними море лине

Гомонить і клекотить.

Славні отамани, віддані Україні козаки, героїчні походи до ворожої землі, — це наше славне минуле. Кожен українець повинен берегти пам’ять про звитяжних запорожців, яких оспівав Великий Кобзар.

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар