Ви тут: Головна > Шевченко Тарас > Жіночі образи у творчості Тараса Шевченка

Жіночі образи у творчості Тараса Шевченка

Сучасну українську культуру важко уявити без творчої спадщини Кобзаря — великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Саме він перетворив українську літературу на явище всесвітньої літератури. У його творчості найвиразніше проявилося те, що потім стало важливим, провідним для передових українських письменників другої половини XIX — початку XX століть — народність і реалізм. Творчий геній дозволив Кобзареві залишити нащадкам не тільки літературні твори найвищого ґатунку, а й значний доробок живописних і графічних робіт.

Через усю творчість Тараса Григоровича червоною ниткою пролягла любов до України та її багатостраждального народу. Та однією з центральних тем його поетичних і художніх творів є тема трагічної долі жінки — сестри, матері — у тогочасному суспільстві. І коли цей найчистіший образ, ця своєрідна ікона весь час плюндрується, весь час терпить знущання, поет не може залишатися осторонь.

Жіноча доля для Шевченка — не просто одна з тем його творчості. Це справді незагоєна рана поетової душі. Образ жінки-кріпачки нерозривно поєднаний у нього з образом власної матері, яку «ще молодою — у могилу нужда та праця положила», та рідних сестер — Катрі, Ярини, Марії, які «у наймах виросли», та в яких «у наймах коси побіліли». Доля жінки у кріпосницькому суспільстві була просто нестерпною, і Шевченко був одним із перших, хто зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і вголос заговорив про них, виступив на захист жіночих прав. Навіть назви творів, присвячених жінкам, — «Сова», «Наймичка», «Відьма», «Слепая» — свідчать про невеселе, трагічне їх життя.

Одним із кращих творів Шевченка, прис вячених жіночій долі, можна вважати поему «Катерина». У поемі відтворено одну з характерних проблем тогочасного суспільства — долю збезчещеної дівчини. Уже з перших рядків поет звертається до дівчат: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…» Далі Шевченко розповідає про трагічну долю дівчини-покритки, майбутньої матері. Катерина виросла в селянській родині, змалку звикла працювати, а тепер їй доводиться просити милостиню, щоб хоч якось вижити.

Природний сором, гордість відступають перед любов’ю до дитини. Доля зводить Катерину з коханим — батьком її дитини. Вона, боса, вибігає йому назустріч, прагне викликати почуття якщо не любові, то принаймні жалю — не до себе, до сина. Та байдуже москалеві й до Катерини, і до сина. Бідолашна ладна навіть пожертвувати власним життям, аби врятувати дитину від ганьби.

Самопожертва — це риса, яка притаманна багатьом жінкам-матерям у творчості Кобзаря. Згадаймо хоча б поему «Наймичка». Ганна, мати-одиначка, розуміючи, що з нею син буде приречений на злиденне життя, сповнене приниження й страждань, вирішує підкинути його бездітним літнім людям, а сама наймається до них служницею, аби хоч так бути ближчою до сина, нехай навіть не маючи права назвати його власною дитиною й не чути від нього найсолодшого слова — «мамо»… Мати-вдова тяжко працює, аби її дитина не залишалася неписьменною, як вона сама (поема «Сова»): «І день, і ніч працювала, Подушне платила, Щоб і воно, удовине, До школи ходило». Та, на жаль, матері не судилося побачити щасливої долі своєї дитини: син виріс, і його забирають у солдати. Нещасна жінка, залишившись сама, божеволіє з горя, голосить, мов сова, образ якої стає ту синонімом горя.

Жіночі образи, жіночі долі яскраво зображені не тільки в поемах. Вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала…») розповідає всього лише про один день із життя жінки-матері: кріпачка з немовлям на руках змушена ходити працювати на панське поле, намагаючись хоч трошки часу приділити дитині. Уві сні стомлена мати бачить свого сина дорослим, щасливим; бачить у своїх снах-мріях, що син працює не на панському лані, а на власному полі.

Та дійсність не залишає місця мріям, і мати-кріпачка знову повертається до своєї тяжкої праці.

Долі дівчат, які потерпали від нещасного кохання, болем відгукувалися в серці Кобзаря й знайшли відображення у віршах і баладах «Причинна», «Тополя», «Лілея», «Утоплена», «Русалка»… Образи жінок і дівчат у творчості поета не тільки трагічні, їм притаманні найкращі риси людського характеру: чуйність, щирість, самопожертва, доброта. І заслуга Шевченка в тому, що він підняв образ жінки-матері, жінки-кріпачки на п’єдестал чистоти почуттів, моральної краси й материнської величі. Жінка з дитиною на руках завжди була для Шевченка уособленням мадонни, світлим і щирим образом, символом чистоти й святості:

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Невмирущі Шевченкові рядки: «І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі» стали своєрідним символом віри для багатьох поколінь справжніх, щирих українців. І дай Боже, щоб вони стали дійсно пророчими.

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар