Ви тут: Головна > Мандельштам Йосип > Які особливості лірики одного із сучасних поетів?(по творчості Мандельштама)

Які особливості лірики одного із сучасних поетів?(по творчості Мандельштама)

Осип Эмильевич Мандельштам — росіянин поет, маловідомий широкому колу читачів. Однак від цього не менш талановитий і коштує в одному ряді з найбільшими поетами срібного століття Н. Гумилевым, А. Ахматовій, С. Єсеніним, В. Маяковським і ін. Мандельштам — творець літературної течії — акмеизма. Непроста доля поета й країни, у якій він жив, визначила характер його творчості

В 1913 р. вийшов перший збірник його віршів за назвою «Камінь». Назва цілком символічно. Камінь — природний матеріал, міцний і ґрунтовний. Для поета кожне слово — це камінь, з якого він вишиковує будинок своєї поезії, використовуючи його як будівельний матеріал духовної культури

«Занадто легенею плащем одягнений,

Повторюю свої обітниці

Вітер тріпає краю одягу —

чиНе залишити нам надії?..»

(«Пілігрим»)

У віршах цієї пори відчувалася майстерність молодого поета, уміння володіти поетичним словом, використовувати широкі музичні можливості російського вірша

Перша половина 1920 — х рр. пройшла в передчутті чогось страшного, з’являється почуття приреченості:

Образ твій, болісний і хиткий,

Я не міг у тумані сприймати дотиком

— Господи! — сказав я помилково,

Сам того не думаючи сказати

Боже ім’я, як більший птах,

Вилетіло з моїх грудей

Поперед густий туман клубиться,

И порожня клітка позаду.

Піднімається у творчості Мандельштама конфлікт між вічністю й людиною. Людина, на думку поета, переборює свою смерть шляхом творення вічного мистецтва. Цей мотив починає звучати вже в перших віршах:

Дане мені тіло — що мені робити з ним,

Таким єдиним і таким моєї…

…На стекла вічності вже лягло

Мій подих, моє тепло

(«Дане мені тіло…»)

Людина — миттєва істота «у темниці миру», але творчість робить його безсмертним

Поезія покликана, по вираженню Мандельштама, відроджувати духовну культуру. В одному з пізніх віршів він порівнював поезію із плугом, що перевертає час: старовина виявляється сучасністю. Революція в мистецтві неминуче приводить до класицизму — поезії вічного. «…Світовідчування для художника — знаряддя й засіб, як молоток у руках муляра, і єдино реальне — це сам добуток», — зауважує поет, — «існувати — вище самолюбство художника».

У зрілого Мандельштама слово перетворюється з каменю в майже живу істоту, що володіє внутрішньою волею. Така метаморфоза не випадкова, з огляду на всі митарства й скитания поета. Арешт, посилання, гоніння не позбавляють автора сили духу. Після його сатири на Сталіна його чудесним образом залишили в живі й тільки заслали. Але від цього поет не перестав почувати себе вільною особистістю. Мандельштам не відчував себе перед « століттям — звіром» незначною, жалюгідною жертвою, воно усвідомлює себе рівним:

…Мені на плечі кидається століття — вовкодав,

Але не вовк я по крові своєї

Запхай мене краще, як шапку, у рукав

Жаркої шуби сибірських степів,

Поведи мене в ніч, де тече Єнісей,

И сосна до зірки дістає,

Тому що не вовк я по крові своєї

И мене тільки рівний уб’є

(«За гримучу доблесть прийдешніх століть…»)

Вірші воронезького циклу довгий час залишалися неопублікованими. Вони не були, що називається, політичними, але навіть «нейтральні» вірші сприймалися як виклик. Ці вірші перейняті відчуттям близької загибелі, іноді вони звучать як заклинання, на жаль, безуспішні. Незважаючи на те що автор пішов на поступки влади (пише оду в славу Сталіна), йому немає місця в Москві, його родині нема чого є. Годували друзі

У травні 1938 р. Мандельштама знову заарештовують, присуджують до п’яти років каторжних робіт і відправляють на Далекий Схід, звідки він уже не повернеться

Смерть наздогнала поета в одному з пересильних таборів під Владивостоком 2 грудня 1938 р. В одному з останніх віршів поета є такі рядки:

Ідуть удалину людських голів бугри,

Я зменшуюся там — мене вуж не помітять,

Але в книгах ласкавих і в іграх дітвори

Воскресну я сказати, що сонце світить

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар