Ви тут: Головна > Достоєвський Федір > Світогляд Родіона Раскольникова 2

Світогляд Родіона Раскольникова 2

Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» був написаний в 1866 році. Це був час реформ, коли на зміну старим «хазяям життя» стали приходити нові — буржуазні ділки — підприємці типу Лужина й Свидригайлова, коли на зміну старої моралі прийшла нова — «возлюби раніше всіх самого себе». Ф. М. Достоєвський, як письменник, що тонко почуває всі зміни в суспільстві, відбив ці зміни у своєму романі «Злочин і покарання».

Головний герой цього добутку — Родіон Розкольників — бідний студент Петербурзького університету, що був змушений кинути навчання через те, що в нього не вистачало грошей, через нервове й фізичне виснаження. З Раскольниковым ми зустрічаємося на перші ж сторінках роману. Ми бачимо, у яких жахливих умовах живе головний герой: він бідний, у нього немає пристойного одягу, його кімната схожа більше на шафу, чим на житло людини, у нього немає навіть грошей на те, щоб заплатити господарці за житло, і він змушений від її ховатися. Навколо себе Родіон Розкольників бачить бідність, людське страждання, смерть. Він задає собі питання, чому одні люди, типу Лужина й Свидригайлова, живуть у розкоші, а інші, які набагато краще, нравственнее перших, типу Сонечки й Катерины Іванівни, повинні вмирати від голоду й убогості

Розкольників розуміє, що мир улаштований несправедливо. Він хоче змінити існуючий порядок речей, але він розуміє, що змінити мир може тільки людина незвичайний — «владар». Родіон Розкольників створює свою теорію, відповідно до якої всі люди діляться на дві категорії: перша — «владарі», цих людей дуже мало у світі, це ті, хто здійснює прогрес суспільства, такі, як Наполеон або Ньютон. Їхнім головним завданням є керування іншою масою, «людьми звичайними», як їх називає Розкольників. Головним завданням «людей звичайних», як уважає Розкольників, є розмноження й підпорядкування «владарям». Заради Якої — небудь великої ідеї «владарі» можуть жертвувати будь — якими засобами, у тому числі й людському житті. Вони можуть кидати на погибель мільйони людей, як це зробив Наполеон, і при цьому залишатися великими. Розкольників був прихильником того, що велика мета виправдує будь — які засоби. Він уважав себе «владарем», але він хотів ужити свої можливості й свою владу не заради власної слави, а заради того, щоб допомогти бідним людям. Сонечка Мармеладова запитує в Раскольникова, що ж зробити для того, щоб допомогти «приниженим і ображеним», на що Розкольників відповідає: «Що робити? Зламати, що треба, і страждання взяти на себе! Воля й влада, а головне — влада! Над всіма тваринами тремтячими, над всім мурашником». Розкольників запитує себе: «Тварина я тремтяча або право маю?»

Для того щоб перевірити, до якої категорії людей він належить, Розкольників зважується на вбивство старухи — процентщицы. Він знає, що в неї багато грошей. Вона дуже багата, але всі її гроші пропадають зрячи, а після смерті вона їх заповіла в монастир. Розкольників розуміє, що на ці гроші можна врятувати не один десяток життів. Але насправді щирою причиною вбивства було бажання Раскольникова перевірити себе й свою теорію, довідатися, до якої категорії людей він ставиться, а допомога «принижен і ображеним» є для нього лише моральним виправданням. Убивши бабу — процентщицу, Розкольників як би відрізав себе від усього миру, від всіх інших людей. Він навіть не може обійняти матір і сестру, тому що почуває, що в нього «руки в крові». Достоєвський крок за кроком треба за героєм, нічого не упускає, показує кожний дріб’язок, кожну деталь. Достоєвський доходить висновку, що совершивший настільки звіряче вбивство на підставі своєї не менш звірячої теорії людина повинен мати роздвоєний характер, і дійсно, Родіон Розкольників, з одного боку, наділений кращими людськими якостями, з іншого боку — у ньому зосереджене багато негативного. Своєю нелюдською теорією Розкольників поставив себе вище інших людей, але цим він відірвав себе від усього суспільства. Розкольників привласнив собі право «стратити й милувати» — право, яким, як уважає Достоєвський, володіє тільки Бог. Розкольників перебуває не тільки поза суспільством, але й поза вірою. Він заперечує Бога, а інакше б він не зробив цього вбивства

Після злочину починається «покарання» Раскольникова. Дуже символічно в романі те, що тільки одна частина присвячена злочину, а інші п’ять — покаранню, причому Достоєвський уважав, що моральне покарання набагато сильніше, ніж фізичне. Розкольників страждає в більшій мері тому, що він розуміє, що в підсумку він залишився «твариною тремтячої», і лише через Сонечку Мармеладову Розкольників зміг усвідомити всю нелюдськість своєї теорії, очиститися духовно й морально й почати важкий і поступовий шлях повернення клюдям.

Схожі записи з категорії Достоєвський Федір

Краса людського вчинку (по одному з романів Федора Достоєвського: «Злочин і покарання» або «Ідіот»)
Над якими етичними проблемами спонукав мене замислитись роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара»?
Двійники й антиподи Родіона Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара»)
Теорія Раскольникова, її антигуманістичний смисл (За романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»)
«Злочин і кара» — роман про російський капіталізм
«Я не стару вбив… я себе вбив…» (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»)
Гуманістичний пафос, етика добра і любові до людей у романі Достоєвського «Злочин і кара»
Петербург Достоєвського (2)
Лужин і Свидригайлов — породження капіталізму (за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара»)
Соціальні і філософські джерела бунту Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара»)

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар