Ви тут: Головна > Теорія з літератури > Суспільно-побутові пісні

Суспільно-побутові пісні

У соціально-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало українців заради миру, спокою й добробуту своїх родин залишати домівку та йти в козацькі походи, чу­макувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпац­тві. Ці пісні поділяють на козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рек­рутські та солдатські, наймитські й заробітчанські.

Козацькі пісні найтісніше пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в козацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено картину проводів Війська Запо­розького в пісні «Ой на горі да женці жнуть»: хвилюються дозрілі жи­та, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Доро­шенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними супутниками — тютюном і люлькою. У піснях цього циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою».

Материн розпач і біль емоційно відтворено в козацькій пісні «Гомін, гомін по діброві». Ця пісня оригінальна тим, що побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, який намага­ється заспокоїти неньку. На перший погляд, слова матері видаються прокльонами, але це лише на перший погляд, насправді ж — мати своїми емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козацький похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина, ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна: «Вернись, сину, додомоньку, / Змию, зчешу головоньку / Та по­стелю постеленьку».

Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII — початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чумаки здебільшого торгували сіллю та рибою, яку при­возили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків, розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У чумацьких піснях часто розповідається й про причини, які змушували селян чумакувати:

Ой тим же я чумакую,
Що так мені лучче жити:
На панщину не ходити,
Подушного не платити.

Не завжди надії чумака справджувалися: він повертався з Дону ли­ше з батіжком в руках («Над річкою бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у полі та криниченька»).

Кріпацькі пісні зображають тяжке підневільне життя селян, протести  проти приниження людської гідності й безправ’я. У рекрутських і сол­датських піснях звучить туга за домівкою, ріднею, як і в чумацьких, вод­ночас і прокльони на адресу панів, які насильно віддали в солдати укра­їнських хлопців-кріпаків.

Бурлацькі пісні теж сповнені тугою за рідним краєм, родиною; у них передано важку працю бурлаки й зневажливе ставлення хазяїна до нього.

До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчан­ські. У них теж ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, го­нять після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а буває й віддають наймита в солдати замість свого сина.

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар