Ви тут: Головна > Гончар Олесь > «Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..» (за романом О. Гончара «Собор»)

«Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..» (за романом О. Гончара «Собор»)

Невдовзі після створення роману «Собор» Григір Тютюнник написав листа Олесеві Гончару: «Щойно прочитав «Собор». Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградна гидь, упізнавши сама себе; яке невдоволення Вами висловлять…» Саме так і сталося. Роман «Собор» довгий час, близько двадцяти років, був суворо заборонений… Я думаю, ця заборона була прямим свідченням того, що письменник не прикрасив нічого у своєму творі, змалювавши реальний стан речей, тому й «засичали» на Олеся Гончара. Ще б пак, бо було кинуто тінь на «світлі справи» влади.
Центральним образом роману, що ми бачимо вже з самої назви, є собор. Який багатогранний образ створив Олесь Гончар! Собор — це і релігія, яку намагалися викоренити з людських душ за часів СРСР, і пам’ять людська про історію, про справи пращурів і їхній спадок, і образ-символ душі людини.
Занедбаний, облуплений собор стоїть біля Зачіплянки, символізуючи своєю величністю та самим своїм станом, до якого призвели недбальство людське та , людська байдужість, у якому стані знаходяться і релігія, і історична пам’ять людей, і їхні душі.
Олесь Гончар вустами одного з героїв твору закликає своїх сучасників і усі прийдешні покоління берегти насамперед «собори душ своїх». Що таке людська душа? Стільки філософів, вчених, священиків билося над цим непростим питанням, скільки простих людей намагалися знайти відповідь на нього? Я думаю, ми не в змозі висловити звичайними словами, що таке людська душа, але метафори, образи-символи можуть нам допомогти. Запропонований Олесем Гонча-ром образ є дуже влучним, яскравим і глибоким. Собор душі — це і система цінностей, те, що людина вважає найважливішим у житті (такий собі «іконостас», на якому розміщено життєві цінності, наші з вами), і урочиста тиша, певне відчуття сакрального місця, куди не можна вносити суєтні думки та повсякденні клопоти, і таємничі темні кутки «службових приміщень» (приховані сторони нашої душі).
Що бачив письменник, дивлячись проникливим поглядом талановитої людини у очі своїх сучасників, у самі їхні душі? Можливо, надмірну увагу до буденності і байдужість до вічного, життєву енергію, спрямовану на неприродні справи, необачність щодо власного майбутнього, відсутність мудрості та поміркованості, послаблений чи й зовсім розірваний зв’язок між поколіннями? Ці риси знаходимо у характерах різних персонажів роману, тож, певно, вони були присутні у реальних людях, напевно, навіть у цілих типах людей, які оточували Олеся Гончара. На жаль, ці риси трапляються і в нашому сучасному житті…
Олесь Гончар різнобічно зображує дійсність, яка його оточувала: поруч із людьми, що не зберегли «собори душ своїх», у романі діють і представники нового покоління молоді, які, сповнені простої життєвої мудрості, попри перешкоди та драми свого життя, прагнуть кращого, готові працювати заради майбутнього та заради збереження вічних цінностей. Це Єлька та Микола Баглай, які спрямовують сили не тільки на те, щоб зробити щось нове, але й на те, щоб залишатися собою за будь-яких обставин, залишатися людьми.
Тож чого вчить нас «Собор» Олеся Гончара — «роман-набат», за висловом Григора Тютюнника? Насамперед, дбайливого ставлення до природи та до людей, збереження історичної пам’яті та спадкоємності поколінь, поваги до віри та вічних моральних цінностей людства, вміння цінувати красу мистецтва та красу людських стосунків, а найбільше — зберігати та вдосконалювати собори власних душ…

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар