«Се любов моя плаче так гірко» (за інтимною лірикою І.Франка)

Іван Франко — одне з найбільших імен в історії української літератури. Його творчість багатозмістовна і високохудожня, йому були підвладні, мабуть, усі літературні жанри. До якого б твору Франка ми не звернулись, у кожному підняті важливі проблеми, кожний примушує задуматись, викликає хвилювання. Найсильніший вплив справляє, звичайно, лірика, бо цей жанр покликаний діяти передусім на душу людини, її почуття.
Особливо зворушливою є інтимна лірика Франка, зокрема його вірші про кохання. Більшість творів про це святе й вічне почуття зібрано у збірці «Зів’яле листя», яку сам поет назвав ліричною драмою. Автор розповів історію нещасливого кохання юнака-самовбивці. Але захоплює не стільки вигаданий сюжет, скільки краса і сяла почуттів, вилитих у чудові поетичні рядки. Тут і трагічне кохання дівчини, серце якої розбив хлопець, залишивши її нещасною, самотньою. А ось юнак, чию душу захопила дівчина — «з горіха зерня». А ще трагедія чоловіка, зневаженої жінкою, коли ні життя, ні смерть не можуть принести полегкості: «І земля не прийма, ох, і небо навіки закрите».
Справжньою перлиною збірки є вірш «Чого являєшся мені у сні?» Мабуть, тут найчіткіше вимальовується історія нерозділеного кохання. У дівчини чудові очі, «ясні, немов криниці дно студене». Але ж вона «згордувала» юнаком, надірвала його серце. Яка це мука — бачити її на вулиці, вклонятися їй і не одержувати навіть погляду у відповідь!
Але любов — незбагненна річ! Він щасливий від того, що кохана є, хай навіть така горда й неприступна. Все одно герой хоче бачити її бодай уві сні, в ті короткі хвилини «бажаного, святого гріха».
Інтимна лірика І. Франка не може не хвилювати. Виявляється, кохання потрібне людині завжди, навіть якщо воно нещасливе. Адже з ним життя наповнюється змістом, людина стає душевно багатшою і красивішою. Особливо мене вражає благородство ліричного героя «Зів’ялого листя»: дівчина не відповідає йому взаємністю, а він продовжує її обожнювати. Для нього вона залишається найкра¬щою, найдостойнішою. Герой не має ні крихти образи, злості, він не хоче завдати їй клопотів, прикрості.

Не турбуйся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.

Чи кожний здатний до подібного самозречення? Частіше буває навпаки: відсутність взаємності породжує тугу, часом — лють і ненависть, прагнення помсти. В І. Франка навіть натяку нема на ці низькі бажання. Автор підносить своє кохання на найвищий п’єдестал, співає йому величний гімн.
Я вважаю, що інтимна лірика Івана Франка дуже потрібна нам сьогодні, бо вона робить з нас, прагматиків або циніків, нормальних людей, з добрим серцем; щирою душею. Вірші великого поета гасять злобу і ненависть, пробуджують вміння любити, співчувати і прощати, тобто вчать завжди залишатися людиною.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*