Ви тут: Головна > Булгаков Михайло > Розмова Пілата з Афранием у романі «Майстер і Маргарита»

Розмова Пілата з Афранием у романі «Майстер і Маргарита»

У романі Булгакова «Майстер і Маргарита» зачіпаються проблеми які мають місце й у теперішньому часі. Це й честь, і достоїнство, і можливість вибору. Автор показує, що за будь — який свій учинок людин зазнає кари. І чим страшнее його діяння, тим важче борошна совісті, що осягли його.

Так, наприклад, Понтій Пілат робить страшний учинок. Він прирікає на смерть безневинної людини. Зв’язано це з тим, що він не може забути бродячого філософа й що б хоч як те заглушити борошна совісті вирішує вбити того, хто зрадив Иешуа. Пілат уважає, що саме Іуда змушує його зробити жорстокий вибір між Иешуа й кар’єрою, хоча в глибині душі він розуміє, що справжній зрадник — він сам. Хто ж допоможе йому в убивстві Іуди? Звичайно ж, той, кому Пілат може довірити своє життя. Але він розуміє, що прямо не можна домовлятися про вбивство, тому що за кожним його кроком, словом і дією стежать

Тому він послужливо запрошує Афрания відпочити після довгого робочого дня й розділити з ним трапезу. Залишившись наодинці, вони піднімають келихи за кесаря й за себе, тому що вважають це необхідним ритуалом. І навіть у цей момент Понтій Пілат говорить Афранию тільки те, що може сказати. Він поштиво цікавиться положенням речей у місті, тому що прекрасно розуміє, що якщо народ бунтує, то йому доведеться залишитися на місці свого злочину. Саме це лякає його. І навіть коли Афраний дивиться на нього довгим і пильним поглядом, він не видає себе. Але, проте, натякає на те, що в нього є серйозне діло

У той же час і Афраний розуміє настрой Пілата й дає йому зрозуміти, що готово до серйозної розмови. Цю бесіду Пілат починає з питання про поводження засуджених, але не про кого конкретно не запитує, що змушує Афрания почати говорити про Га — Ноцри, не називаючи при цьому його ім’ї. Але Пілат ні як не реагує на його фрази, а потім викрикує «Безумець!», чим видає свою нервозність. У відповідь на це Афраний продовжує катувати игемона, змушуючи його видати всі таємниці. Але навіть прохання Пілата поховати всіх трьох страчених у таємниці й тиші не дають спокою Афранию, він розуміє, що не це приховує Пілат

Для того, що б хоч як те поквапити игемона він встає, як би збираючись, піти й отут починається кульмінація розмови. Пілат з’ясовує всю інформацію про Іуду. Де живе, чим займається. Йому цікаво все. І як би натякає Афранию фразою, що він нібито чув про те, що Іуду заріжуть сьогодні вночі. Ця думка стала зрозуміла Афранию, і він погоджується на таку тяжку роботу

Наприкінці бесіди він тільки уточнює точність намірів і дивується тому, як багато йому має бути зробити за сьогоднішню ніч

«Сцена в Александровской гімназії» по романі Булгакова «Біла гвардія»

Сьома глава роману «Біла гвардія» починається з опису пейзажу. Автор кілька разів використовує слово «страшна» намагаючись передати всю тривожність навколишнього оточення й майбутніх подій. Він готовить читачів до жорстокості й горя

У цей час, у палаці гетьмана діятися непристойна метушня. Зв’язано вона з тим, що гетьман, вирішив утекти з міста, переодягшись у форму майора. Події, що відбуваються в Александровской гімназії, де вчилися Олексій Турбін і Николка, нагадують про неминучість прийдешніх змін

Вся обстановка говорить про те, що грядут зміни. На стінах ще можна зустріти портрет Олександра, але він уже не робить того колишнього враження. Весь головнокомандуючий склад готовий до бою, готовий захищати свого гетьмана. Але глянувши в їхні очі можна помітити тривогу, обумовлену подіями, що відбуваються

Полковник Малишев, одержавши звістку про те, що бою за місто не буде, а юнкера приречені на смерть, приймає для себе важливе рішення, за яке надалі буде відповідати тільки він один. Він віддає наказ про розпуск дивізії. Автор чітко дає зрозуміти читачеві, що в цей момент для його героїв валити мир, що всі колишні стереотипи й установки сметены й не підлягають відновленню

У метушні, що піднялася, звучать слова «Зрада!», «Заарештувати його!», але Малишев зберігає повний спокій, як і інші офіцери, що догадуються про справжнє положення сформованої ситуації. Призвавши до порядку юнкерів, Малишев соромить їх, говорячи, що з такими молодиками не можна йти на війну. На його питання: «Кого ви хочете захищати» ,пролунала відповідь: «Гетьмана». І тоді, не дивлячись на всю терзающею його біль, Малишев повідомив юнкерів про те, що вночі гетьман утік з міста й кинув їх на розтерзання Петлюрівцям як паршивих собак

Це визнання далося йому нелегко, тому що вся його натура не приймала цю ситуацію й противилася підпорядкуванню обставинам. Але він розумів, що найкраще, що можна зробити для цих юних бійців, це відпустити їх, але дивлячись на все їхнє прагнення воювати до переможного кінця. Завершується картина проханням Малишева про підпал гімназії, з більш ніж шляхетною метою й прощенням капітана Студзинского, за спробу арешту

Цей епізод грає дуже важливу роль у добутку. Він показує всю гіркоту зрадництва й безвихідності. Кинуті напризволяще долі, російські офіцери не розуміють як поводитися й що робити. Вони звикли підкорятися наказам, але їх вони вже не почують. Саме в цей момент у них прокидаються людські почуття, і приймаються рішення не за статутом, а по честі, що рятують життя багатьох людей.

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар