Ви тут: Головна > Інші твори > Повний зміст Житіє Олександра Невського Давньоруська література

Повний зміст Житіє Олександра Невського Давньоруська література

В ім’я добродії нашого Ісуса Христа, сина божия.Я, жалюгідним і багатогрішним, недалекий розумом, насмілююся описати житіє святого князя Олександра, сина Ярославова, онука Всеволодова. Оскільки чув я від батьків своїх і сам був свідком дійшлої вік його, те радий був повідати про святий, і чесної, і славного життя його. Але як сказав Приточник: «У лукаву душу не ввійде премудрість: тому що на піднесених місцях перебуває вона, посередині доріг коштує, при вратах людей знатних зупиняється». Хота й проста я розумом, але все — таки почну, помолившись святій Богородиці й уповаючи на допомогу святого князя Олександра.Цей князь Олександр народився від батька милосердного й людинолюбного, і найбільше — лагідного, князя великого Ярослава й від матері Теодозії. Як сказав Исайя — Пророк: «Так говорить господь: «Князів я ставлю, священні тому що вони, і я їх веду». І воістину — не без божого веління було князювання його.І гарний він був, як ніхто інший, і голос його — як труба в народі, особа його — як особа Йосипаа, який єгипетський цар поставив другим царем у Єгипті, сила ж його була частиною від сили Самсона, і дав йому бог премудрість Соломона, хоробрість же його — як у царя римського Веспасиана, що скорив всю землю Іудейську. Один раз приготувався той до облоги міста Иоатапаты, і вийшли городяни, і розгромили військо його. І залишився один Веспасиан, і повернув выступивших проти його до міста, до міських воріт, і посміявся над дружиною своею, і докорив її, сказавши: «Залишили мене одного». Так само й князь Олександр — перемагав, але був непереможний.Тому — Те один з іменитих чоловіків Західної країни, з тих, що називають себе слугами божими, прийшов, бажаючи бачити зрілість сили його, як у стародавності приходила до Соломона цариця Савская, бажаючи послухати мудрих мовлень його. Так і цей, по ім’ю Андреаш, побачивши князя Олександра, повернувся до своїм і сказав: «Пройшов я країни, народи й не бачив такого ні царя серед царів, ні князя серед князів».Почувши про таку доблесть князя Олександра, король країни Римської з північної землі подумав про себе: «Піду й завоюю землю Александрову». І зібрав силу велику, і наповнив багато кораблів полками своїми, рушив з величезним військом, пихкаючи духом ратним.

І прийшов у Неву, сп’янений божевіллям, і відправив послів своїх, загордившись, у Новгород до князя Олександрові, говорячи: «Якщо можеш, захищайся, тому що я вже тут і розоряю землю твою».Олександр же, почувши такі слова, розгорівся серцем, і ввійшов у церкву святої Софії, і, упавши на коліна перед вівтарем, початків молитися зі слізьми: «Боже славний, праведний, боже великий, сильний, боже превічний, що створила небо й землю й установивший межі народам, ти повелів жити, не переступаючи чужих границь». І, пригадавши слова пророка, сказав: «Суди, господи, обидящих мене й відгороди від борющихся із мною, візьми зброю й щит і встань на допомогу мені».І, закінчивши молитву, він устав, поклонився архієпископові. Архієпископ же був тоді Спиридон, він благословив його й відпустив. Князь же, вийшовши із церкви, осушив сльози й початків підбадьорювати дружину свою, говорячи: «Не в силі бог, але в правді. Згадаємо Піснетворця, що сказав: «Одні зі зброєю, а інші на конях, ми ж ім’я добродії бога нашого призвемо; вони, повалені, упали, ми ж устояли й коштуємо прямо»». Сказавши це, пішов на ворогів з малою дружиною, не чекаючи свого великого війська, але уповаючи на святу трійцю.Скорботно ж було чути, що батько його, князь великий Ярослав не знав про навалу на сина свого, милого Олександра, і йому ніколи було послати звістку батькові своєму, тому що вже наближалися вороги. Тому й багато хто новгородцы не встигли приєднатися, тому що поспішив князь виступити. І виступив проти них у неділю п’ятнадцятого липня, маючи віру велику до святих мучеників Борисові й Глібові.І був один чоловік, старійшина землі Ижорской, ім’ям Пелугий, йому доручена була нічна варта на море. Був він хрещений і жив серед роду свого, язичників, наречене ж ім’я йому у святому хрещенні Пилип, і жив він богоугодне, дотримуючи поста в середовище й п’ятницю, тому й удостоїв його бог бачити бачення дивовижне в той день. Розповімо коротенько.Довідавшись про силу ворога, він вийшов назустріч князеві Олександрові, щоб розповісти йому про стани ворогів. Стояв він на березі моря, спостерігаючи за обома шляхами, і провів всю ніч без сну. Коли ж початок сходити сонце, він почув шум сильний на море й побачив один насад, що пливе по морю, і вартих посередині насада святи
х мучеників Бориса й Гліба в червоних одягах, що тримає руки на плечах один одного. Веслярі ж сиділи, немов мглою одягнені. Вимовив Борис: «Брат Гліб, вели гребти, так допоможемо сроднику своєму князеві Олександрові». Побачивши таке бачення й почувши ці слова мучеників, Пелугий стояв, трепетний, поки насад не зник з око його.Незабаром після цього прийшов Олександр, і Пелугий, радісно зустрівши князя Олександра, повідав йому одному про бачення. Князь же сказав йому: «Не розповідай цього нікому».Після того Олександр поспішив напасти на ворогів у шостому години дня, і була січа велика з римлянами, і перебив їхній князь незліченна безліч, а на особі самого короля залишив слід гострого списа свого.Виявили себе тут шість хоробрих, як він, чоловіків з полку Олександра.Перший — по ім’ю Гаврило Олексич. Він напав на шнек і, побачивши королевича, вабленого під руки, в’їхав до самого корабля по сходнях, по яких бігли з королевичем; переслідувані їм схопили Гаврила Олексича й скинули його з подібний разом з конем. Але по божій милості він вийшов з води непошкоджений, і знову напав на них, і бився із самим воеводою посередині їхнього війська.Другий, по ім’ю Сбыслав Якунович, новгородец. Цей багато разів нападав на військо їх і бився однією сокирою, не маючи страху в душі своєї; і впали багато хто від руки його, і дивувалися силі й хоробрості його.Третій — Яків, родом полочанин, був ловчим у князя. Цей напав на полк із мечем, і похвалив його князь.Четвертий — новгородец, по ім’ю Меша. Цей піший із дружиною своею напав на кораблі й потопив три кораблі.П’ятий — з молодшої дружини, по ім’ю Сава. Цей увірвався у великий королівський золотоверхий намет і підсік стовп шатерный. Полки Александрови, видевши падіння намету, зраділи.Шостий — зі слуг Олександра, по ім’ю Ратмир. Цей бився пішим, і обступили його вороги багато хто. Він же від багатьох ран пал і так помер.Все це чув я від пана свого великого князя Олександра й від інших, що брали участь у той час у цій битві. Було ж у той час чудо чудове, як у колишні дні при Езекии — Царі. Коли прийшов Сенахирим, цар ассірійський, на Єрусалим, бажаючи скорити святий град Єрусалим, раптово з’явився ангел господень і перебив сто вісімдесят п’ять тисяч із війська ассірійського, і, уставши ранком, знайшли тільки мертві трупи. Так було й після перемоги Александрової: коли переміг він короля, на протилежній стороні ріки Ижоры, де не могли пройти полки Александрови, тут знайшли незліченну безліч убитих ангелом господнім. Оставшиеся ж кинулися навтіки, і трупи мертвих воїнів своїх накидали в кораблі й потопили їх у море. Князь же Олександр вернувся з победою, хвалячи й славлячи ім’я свого творця.На другий же рік після повернення з перемогою князя Олександра знову прийшли із Західної країни й побудували місто на землі Александрової. Князь же Олександр незабаром пішов і зруйнував місто їх дощенту, а їх самих — одних повісив, інших із собою повів, а інших, помилувавши, відпустив, тому що був безмірно милостивий.Після перемоги Александрової, коли переміг він короля, на третій рік, у зимовий час, пішов він з великй силою на землю німецьку, щоб не хвасталися, говорячи: «Скоримо собі слов’янський народ».А був ними вже взяте місто Псков і намісники німецькі посаджені. Він же незабаром вигнав їх із Пскова й німців перебив, а інших зв’язав і місто звільнив від безбожних німців, а землю їх повоевал і попалив і полонених взяв незліченну безліч, а інших перебив. Німці ж, зухвалі, з’єдналися й сказали: «Підемо, і переможемо Олександра, і захопимо його».Коли ж наблизилися німці, то провідали про їх стражи. Князь же Олександр приготувався до бою, і пішли вони друг проти друга, і покрилося озеро Чудское безліччю тих і інших воїнів. Батько Олександра, Ярослав, надіслав йому на допомогу молодшого брата Андрія з большою дружиною. Та й у князя Олександра було багато хоробрих воїнів, як у стародавності в Давида — Пануючи, сильних і стійких. Так і чоловіки Олександра здійснилися духу ратного, адже були серця їх як серця левів, і викликнули: «Про княже наш славний! Нині прийшло нам час покласти голів свої за тебе». Князь же Олександр здійняв руки до неба й сказав: «Суди мене, боже, розсуди зваду мою з народом несправедливим і допоможи мені, господи, як у стародавності допоміг Мойсею здолати Амалика й прадідові нашому Ярославові окаянного Святополка».Була ж тоді субота, і коли зійшло сонце, зійшлися супротивники. І була січа жорстока, і стояв тріск від ламких копій і дзенькіт від ударів мечів, і здавалося, що рушило замерзл
е озеро, і не було видно льоду, тому що покрилося воно кров’ю.А це чув я від очевидця, що повідав мені, що бачив воїнство божие в повітрі, що прийшло на допомогу Олександрові. І так переміг ворогів допомогою божої, і звернулися вони у втечу, Олександр же рубав їх, женучи, як по повітрю, і нікуди було їм зникнути. Тут прославив бог Олександра перед всіма полками, як Ісуса Навина в Єрихона. А того, хто сказав: «Захопимо Олександра», — віддав бог у руки Олександра. І ніколи не було супротивника, гідного його в бої. І вернувся князь Олександр із победою славною, і було багато полонених у війську його, і вели босими поруч коней тих, хто називає себе «божими лицарям».І коли наблизився князь до міста Пскову, то ігумени, і священики, і весь народ зустріли його перед містом із хрестами, відплачуючи хвалу богові й прославляючи пана князя Олександра, поюще йому пісня: «Ти, господи, допоміг лагідному Давидові перемогти іноплемінників і вірного князя нашому зброєю віри звільнити місто Псков від иноязычников рукою Александровою».І сказав Олександр: «Про неосвічені псковичи! Якщо забудете це до правнуків Александрових, то вподібнитеся іудеям, яких харчував господь у пустелі манною небесною й перепелами печеними, але забули все це вони й бога свого, избавившего їх від полону єгипетського».І прославилося ім’я його у всіх країнах, від моря Хонужского й до гір Араратских, і по ту сторону моря Варязького й до великого Рима.У той же час набрав силу народ литовський і почав грабувати володіння Александрови. Він же виїжджав і бив їх. Один раз трапилося йому виїхати на ворогів, і переміг він сім полків за один виїзд і багатьох князів їх перебив, а інших взяв у полон, слуги ж його, насміхаючись, прив’язували їх до хвостів коней своїх. І почали вони відтоді боятися ім’я його.У той же час був у східній країні сильний цар, якому скорив бог народи багато хто від сходу й до заходу. Той цар, почувши про таку славу й хоробрість Олександра, відправив до нього послів і сказав: «Олександр, чи знаєш, що бог скорив мені багато народів. Що ж — один ти не хочеш мені скоритися? Але якщо хочеш зберегти землю свою, то прийди скоріше до мене й побачиш славу царства мого».Після смерті батька свого прийшов князь Олександр у Владимир у силі великої. І був грізний приїзд його, і промчалася звістка про нього до устя Волги. І дружини моавитские почали стращати дітей своїх, говорячи: «От іде Олександр!»Вирішив князь Олександр піти до царя в Орду, і благословив його єпископ Кирило. І побачив його цар Батий, і вразився, і сказав вельможам своїм: «Істину мені сказали, що немає князя, подібного йому». Ушанувавши ж його гідно, він відпустив Олександра.Після цього розгнівався цар Батий на меншого брата його Андрія й послав воєводу свого Неврюя розорити землю Суздальську. Після руйнування Неврюем землі Суздальської князь великий Олександр спорудив церкви, міста відбудував, людей розігнаних зібрав у вдома них. Про таких сказав Исайя — Пророк: «Князь гарний у країнах — тихнув, привітний, лагідний, смиренний — і тим подібний до бога». Не захоплюючись багатством, не забуваючи про кров праведників, сиріт і вдів по правді судить, милостивий, добрий для домочадців своїх і привітний до прихожим із чужих країн. Таким і бог допомагає, тому що бог не ангелів любить, але людей, у щедрості своєї щедро обдаровує й виявляє у світі милосердя своє.

Наповнив же бог землю Олександра багатством і славою й продовжив бог дні його.Один раз прийшли до нього посли від тата з великого Рима з такими словами: «Тато наш так говорить: «Чули ми, що ти князь гідна й славний і земля твоя велика. Тому й надіслали до тебе із дванадцяти кардиналів двох умнейших — Агалдада й Гемонта, щоб послухав ти мовлення їх про закон божому»».Князь же Олександр, подумавши з мудрецями своїми, написав йому така відповідь: «Від Адама до потопу, від потопу до поділу народів, від змішання народів до початку Авраама, від Авраама до проходження ізраїльтян крізь море, від результату синів Ізраїлевих до смерті Давида — Пануючи, від початку царювання Соломона до Августа й до Христова різдва, від різдва Христова й до розп’яття його й воскресіння, від воскресіння ж його й піднесення на небеса і до царювання Константинова, від початку царювання Константинова до першого собору й сьомого — про всім цьому добре знаємо, а від вас навчання не приймемо». Вони ж вернулися восвояси.І помножилися дні життя його у великій славі, тому що любив священиків, і ченців, і злиденних, митрополитів же і єпископів почитав і слухав їм, як самому Христу.Було в ті часи насильство велике від іновірних, гнали вони християн, змушуючи їх воювати на своїй стороні. Князь же великий Олександр пішов до царя, щоб отмолить людей своїх від цього лиха.А сина свого Дмитра послав у Західні країни, і все полки свої послав з ним, і близьких своїх домочадців, сказавши їм; «Служите синові моєму, як самому мені, всім життям своєї». І пішов князь Дмитро в силі великої, і завоював землю Німецьку, і взяв місто Юр’єв, і вернувся в Новгород з безліччю полонених і з большою добычею.Батько ж його великий князь Олександр вернувся з Орди від царя, і дійшов до Нижнього Новгорода, і там занедужав, і, прибувши в Городець, розболівся.

Про гору тобі, бедный людина! Як можеш описати кончину пана свого! Як не випадуть зіниці твої разом зі слізьми! Як не вирветься серце твоє з коренем! Тому що батька залишити людина може, але доброго пана не можна залишити; якби можна було, то в труну би зійшов з ним.Багато потрудившись богові, він залишив царство земне й став ченцем, тому що мав безмірне бажання прийняти ангельський образ. Сподобив же його бог і більший чин прийняти — схиму. І так з миром богові дух свій зрадив місяця листопада в чотирнадцятий день, на пам’ять святого апостола Пилипа.Митрополит же Кирило говорив: «Діти мої, знайте, що вже зайшло сонце землі Суздальської!» Ієреї й диаконы, чорноризці, злиденні й богатые й всі люди викликували: «Уже гинемо!»Святе ж тіло Олександра понесли до міста Володимирові. Митрополит же, князі й бояри й весь народ, мал і більші, зустрічали його в Боголюбове зі свічами й кадилами. Люди ж юрбилися, прагнучи доторкнутися до святого тіла його на чесному одрі. Стояли ж крик, і стогін, і плач, яких ніколи не була, навіть земля здригнулася. Покладене ж було тіло його в церкві Різдва святої Богородиці, у великої архимандритье, місяця листопада в 24 день, на пам’ять святого батька Амфилохия.Було ж тоді чудо чудове й пам’яті гідне. Коли було покладено святе тіло його в гробницю, тоді Севастіан — Економ і Кирил — митрополит хотіли розтиснути його руку, щоб вкласти грамоту духовну. Він же, начебто живий, простяг руку свою й прийняв грамоту з руки митрополита. І сум’яття охопило їх, і ледь відступили вони від гробниці його. Пр цьому возвестили все митрополит і економ Севастіан. Хто не зачудується тому чуду, адже тіло його було мертво й везли його з далеких країв у зимовий час. І так прославив бог догідника свого

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар