Національний колорит та гумор твору Шолом-Алейхема «Хлопчик Мотл»

На титульній сторінці книги написано «Переклад з єврейської». Зрозуміло, що перед нами твір, написаний для людей, для яких побут і звичаї єврейського народу не є чимось екзотичним. Автору більше до вподоби розібратися з психологією героя, ніж із його зачіскою чи повсякденним меню. Шолом-Алейхем (Шолом Нохумович Рабінович) писав івритом, ідіш і російською мовою, він автор відомих творів «Тев’є-молочник», «Хлопчик Мотл», багатьох романів і оповідань. До 1905 року жив у Росії, а потім здебільшого за кордоном. Отже, всі пригоди, які пережив головний герой, знайомі письменнику не з чужих слів.
Головного героя, від особи якого ведеться оповідь, звуть Мотл, для вас — Мотеле, бо ви ж його любите.

З точки зору старшого брата Елі, Мотеле трохи дурнуватий: в той час як старший обирає собі наречену з огляду на гроші, молодший обрав за найближчу істоту теля! Взагалі життя повертається до малого мешканця маленького містечка тільки найкращим боком. Його тато був не якийсь там ремісник, а мало не аристократ: він був кантором (релігійним співаком) у синагозі. Чули б ви, як високо ставлять тата усі, хто знає, тим більше, що він помер від сухот, коли родина розпродала геть усе, аби тільки щось кинути у ненажерну пельку місцевого лікаря. Мотелеві тепер дуже хороше: він — сирота. Через це йому перепадає покарань трохи менше, ніж усім дітям.
Так починається ця повість про життя та мандри хлопчика, його родини, його сусідів, його народу. Невеликий виднокруг головного героя: і він малий, і містечко крихітне. Десь далеко живуть багаті і дуже багаті люди, пр. иклад для Елі, який хоче розбагатіти. Для цього навіть витрачений останній карбованець: на книгу, як із нічого зробити щось. Але навіть у єврейському містечку щось можна зробити з чогось. А для цього це «чогось» треба спочатку мати. А Мотлова родина має тільки таке Єврейське Щастя — не було погрому. І тоді Еля, Піня, Мойше-палітурник із дружиною тіткою Песею і цілим виводком дітей і ще багато хто роблять найбільший ґешефт: вони ідуть до Америки.
Розповідь про пригоди мандруючих друзів та кревних стала би основою для авантюрного роману у дусі Майн Ріда, та наш малюк не навчився ще перетворювати власні поневіряння на гроші.

Він поки що дитина, яка, якщо так можна сказати, ласує життям попри всілякі негаразди, які сипляться під час цієї подорожі на юрбу знедолених людей.
Проста оповідь хлопчика, який донедавна був мешканцем такого маленького містечка, що кожний там знав усякого, а тепер викинутий в світ, як перо в бурю. Та куди б воно не летіло, десь воно впаде на землю.
«Люди згадали про те, що всього рік назад кожний із них жив у себе вдома, молився в своїй синагозі, на своєму місці, у свого пюпітра, зі своїм молитовником. Слухали свого кантора, своїх співаків. А зараз вони тиняються по світах, гонимі і переслідувані, наче вівці, яких ведуть на забій, в тісноті, без повітря…» Але ось вона, Америка, нова Земля Обетована.
«Жаль нашого бідака Піню! Він соромиться дивитися нам в очі. Йому соромно за Америку». Бажаючі з’ясувати причини такої зміни у поглядах людини нехай перечитають розділи, присвячені роботі імміграційної служби Сполучених Штатів. Для наших героїв все скінчилося добре. їм треба було призвчаюватися до нового життя у країні долара при тому, що тут вони були ніхто, і вони змінили спосіб життя: різник ставав равіном, кравець торгував на вулиці, а дехто брав у руки праску.
Проте, дяка Богові, історію занепаду родини розповідає малий Мотл, який нічого не розуміє, і цей прийом створює гумористичний ефект. Такий собі національний колорит і такий собі єврейський гумор.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*