Ви тут: Головна > Гончар Олесь > Людина і природа у романі «Собор»

Людина і природа у романі «Собор»

Олесь Гончар у своєму романі «Собор» порушив найактуальніші проблеми свого часу, зокрема, й проблему екології. Але не тільки констатація цієї проблеми є в романі: у ньому вбачаємо і певне пророцтво щодо погіршення екологічної ситуації у майбутньому. І насправді, питання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища стоїть зараз надзвичайно гостро. Звісно, у наш час ведуться розробки щодо знищення поганого впливу промисловості на природні багатства, розробки альтернативного палива тощо, але екологічна ситуація невпинно погіршується, вона стає проблемою усіх. Тож, якщо ми можемо зробити нехай найменший внесок у порятунок нашої природи, ми маємо це зробити.
Як розробляє Олесь Гончар проблему екологічної кризи у своєму романі? Насамперед, ця проблема втілюється в образі Володьки Лободи, також і через зображення заводів, промисловості.
Згадаємо, як ставилися наші пращури до природи. Вони вбачали в кожному листочку, в кожній квіточці живу душу, вони вірили в духів природи, якими було населено усе навколо них: лісовики, домовики, мавки та водяники були постійними супутниками народного життя. Звісно, у XXI столітті, рівно як і в XX, в якому «жив і творив» Володька Лобода, не залишилося місця для подібних народних вірувань, бо життя цілком автоматизоване, сповнене технікою та новітніми технологіями. Володька хоче змінювати природу, осушувати плавні, «реформувати» та перетворювати все навколо. Наші далекі пращури, хоча й користуватися природними ресурсами, ніколи б не зважилися на таке, бо побоялися б розгнівати духів природи, водяників та лісовиків… Свідомі люди нашого часу вже, зрозуміло, не вірять у це, але від тої народної свідомості зберегли поняття гармонії, природного ходу речей, вищого задуму та вищого порядку. Володька не розуміє цього, для нього не існує гармонії у природі, він вірить у необмеженість людської влади над світом рослин та тварин, віру у цю всесильність він черпає з віри у технічний розвиток, яка багатьом у наш час заступила справжню віру.
Насправді, відчуття вторгнення машин та техніки у людське життя, хоча й викликає у деяких людей гордість за розвиток технічного потенціалу людства, у більшості спричиняє сум і відчуття приреченості, відчаю — через те, що світ стрімко розвивається у якомусь невідомому, неконтрольованому напрямку. І простій людині, яка далека від технічних інновацій, вже немає місця у цьому світі, бо нема куди подітися від зазіхань цивілізації.
Невпинний розвиток науки, який мав місце протягом XX століття, притаманний й нашому сучасному життю. Цей розвиток згубно впливає не тільки на природу, але й на людей. Людина набуває віри у свою всевладність, у те, що вона може впливати на природу, все переробити під свої власні потреби. Але водночас людина відчуває себе підкореною, страшна зброя несе загрозу всьому людству, а забруднення повітря та навколишнього середовища, знищення недоторканих острівців дикої природи супроводжує людину навіть у повсякденному житті.
Нам добре відомі утопічні проекти щодо повороту річок, розробки нових родовищ та земель, будівництва фабрик та будь-яких промислових, підприємств у заповідних районах. Це почалося ще у XX столітті, минуло кілька десятків років, але «експерименти» із природою тривають.
Ми пережили страшну екологічну катастрофу — Чорнобиль, ми знаємо, якою поганою є екологічна ситуація в сучасній Україні. Я сподіваюсь, що це навчить нас та наших нащадків дбайливого ставлення до багатств нашої природи і виправлення помилок минулого, не тільки збереження природи, але й поліпшення її стану, підірваного немудрим використанням її багатств.

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар