«Кiт у чоботях» — мiй улюблений твiр Миколи Хвильового

«Кiт у чоботях» — мiй улюблений твiр Миколи Хвильового
Микола Хвильовий — людина трагiчної долi. Власною рукою вкоротив вiн собi вiку, не змирившись iз невiдповiднiстю реального життя iдеалу, у який вiн вiрив. Але живуть його твори, оригiнальнi, самобутнi, стилiстично незвичнi, часом навiть важкi для сприйняття. Його талант не схожий на iншi, й саме цим особливо цiнний.

Читаю його поезiї, оповiдання… I раптом: «Кiт у чоботях». Початок:
«Гапка — глухо, ми її — не Гапка, а товариш Жучок. Це — так, а то — глухо.
А от гаптувати — це яскраво, бо гаптувати, вишивати золотом або срiблом.»
Яке дивне вiдчуття слова! А яка поезiя свiтосприйняття! Та щось не схоже на початок казки. Так воно й є: перед нами не казковий кiт, а жива, конкретна людина, жiнка, куховарка i воїн, мати i секретар парт’ячейки. Ось як виразно й оригiнально змальовує Хвильовий її портрет:
«Кiт у чоботях — це товариш Жучок. От.
От її одiж.
Блуза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи…
Блуза колiр «хакi», без гудзикiв…
Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо…»
Цитату, звiсно, можна продовжити, але й цих рядкiв достатньо, щоб зрозумiти, яка вона. Ще ми можемо дiзнатись, що очi у неї «теж — жучок», що голова — голена «не для люди, а для походу, для простору», а носик — кирпатенький.
«Це тип: «Кiт у чоботях». Знаєте малюнки з дитинства: «Кiт у чоботях»?»
Трагiчна доля цiєї жiнки. Бандити повiсили на лiхтарi її дитину, тодi «товариш Жучок» залишилась у вiйськах революцiї.
В радянськi часи було створено багато образiв героїв революцiї, справжнiх i фальшивих. Хвильовий дає свiй, зовсiм iнший варiант образу. Вiн не iдеалiзує свою героїню, але й не хулить огульно, вiн пiдходить до теми саме як чесний художник, а не iдеолог, що вдає з себе письменника i зображує персонажiв «хорошими» або «поганими» згiдно зi своїми полiтичними переконаннями.
«А втiм я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, а хочу написати правду про неї — уривок правди, бо вся правда — то цiла революцiя».
М.Хвильовий називає таких, як Гапка Жучок, «муравлями революцiї», надiляє їх епiтетом «сiренькi», але не зневажає їх. На його думку, кiт у чоботях з казки комiчний, «Але вiн дуже теплий».

М. Хвильовий — прихильник неоднопланового сприйняття подiй i явищ. В усьому вiн прагне бути об’єктивним. Його дратує бюрократизм Жучка, як секретаря парт’ячейки, безглуздiсть дискусiй, що проводяться мало не щодня i в примiтивнiй формi, але вiн i поважає прагнення «кота у чоботях» до знань (хай у невдалiй формi). «Нам треба за рiк-два, три вирости не на вершок, а на весь сажень», бо поки що «у нас — темнота».
Не слiд забувати, коли саме це писалося. Навiть просте бажання сказати правду, вiдмовитись вiд iдеалiзацiї революцiї та усього, що було пов’язане з нею, не кажучи вже про образи комунiстiв, було ризиком, часто — смертельним. Це — смiливий твiр. Лише для того, щоб процитувати народний афоризм «… треба бути начеку i не забувати про чеку» (чк), необхiдно було мати неабияку мужнiсть.
Ми можемо мати рiзнi полiтичнi переконання, можемо не погоджуватися з переконаннями i самого письменника, але поважати його за бажання правдиво передати власне бачення — необхiдно. Одне це робить цiкавим «Кота у чоботях», але цим не вичерпуються якостi цього твору. Бо крiм iдейного змiсту є ще й високий талант (чи не вiн спонукав Хвильового шукати правду?).
Читаючи його твiр, ми можемо вiдчути i холод зимових ночей у степу, коли зупиняється паровоз i треба шукати дрова, i нiжнiсть теплих лiтнiх вечорiв. I горе Жучка ми вiдчуваємо, i її моральну чистоту. Особисту, бо душа людини, як правда, теж стоїть над усiма обмежени ми полiтичними переконаннями.
А ще менi подобається, що автор не повчає, а розмовляє з читачем, як з рiвнею, вiн весь час закликає: «Думайте!»
Отже, скажу вiд щирого серця — це хороший твiр, «степова бур’янова пiсня цим сiреньким муравлям». Тому я можу назвати його своїм улюбленим твором Миколи Хвильового.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*