Ви тут: Головна > Шоу Бернард > Інтелектуальне й моральне перетворення Элизы Дулитл

Інтелектуальне й моральне перетворення Элизы Дулитл

П’єса «Пигмалион» — одна з найкращих драм англійського письменника Бернарда Шоу. Захоплює вона відразу — з першого рядка! Ти начебто виявляєшся в далекій Англії, а персонажі п’єси — твої давні знайомі

Рясний літній дощ ллє, як із цебра. Отут і там несамовито верещать свистки»; а ми біжимо, щоб сховатися під портиком церкви св. Павла. Дивна дівчина залучила мою увагу. Вона продавала квіти. У неї зовсім не романтична фігура, їй десь 18 — 20 років. На голові в неї матроський брюлик, що назбирав чимало лондонському пилу й кіптяві. Черевики її мають жалюгідний вигляд, а волосся так і просять, щоб їх вимили. Але крізь її запуск переглядає природна краса. Вона привертає увагу ще й тому, що кожному пропонує квіти, як от: «Купите в мене квіточка, капітан!» Дівчину кличуть Элиза, вона дочка сміттяра, матері в неї ні, мачуха вигнала її з будинку і їй прийде самостійно заробляти собі на їжу. Дівчина виросла в Лиссон — Грови, а «жила там у такому хліву — навіть свиней тримають краще». Але Элиза нікому не дозволяє себе кривдити, вона вміє постояти за себе, вона має гордість, навіть небагато самовпевнена. Элиза, імовірно, більша мрійниця, тому що інакше чого б їй демонструвати перед незнайомим хлопцем Фредди свою причетність до «Букингему». Сьогодні Элиза заробила небагато деньжат, настрій непогане, навіть на таксі приїхала додому!

Що це? Згасла лампа — окончился гас. Але й це не лихо. Можна вкинути в лічильник ще один пенні й у кімнаті буде світло, але дівчина повинна заощаджувати. Та й мріяти й міркувати в ліжку буде куди краще й більш дешево! Элиза знімає із себе деяке верхнє вбрання, шпурляє його на купу різної різниці й улазить у свою постіль

«Так, так, так, — думали дівчині. — Заробіток сьогодні непоганої. Але якийсь черв’ячок гризе душу. Ах, записыватель! Элизе згадався джентльмен у портику, що записував її слова, — начебто вона щось заборонне говорила! А як нечемно він з нею розмовляв! А все через що? Через той проклятий миссангровский діалект — начебто вона не має права говорити своєю мовою. «Запам’ятай: ти — людська істота, наділена душею й божественним дарунком ясного, виразного слова, а твоя рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона й Біблії.» .

Элиза уявила собі царицю, що привітають у знаменитому Букингемскому палаці. Горить блиском вогнів і коштовностей королівський зал, Элиза — сама прекрасна серед красунь палацу. Із цими думками засипає квіткарка; погасають вогники у вікнах бідняків на Эйнджелкорт.

Ранковий проміннячко доторкнулося до кінчика носа дочки сміттяра, здригнулися її пухнаті вії й вона повернулася з королівського розкішного палацу додому. Ні, не розпач охопив Элизу. Вона тепер знала, що повинна була робити! Пам’ять у неї була гарна, і вона згадала, що один із джентльменів, що добре знає мову, називав свою адресу: « Вимпол — Стрит, 37». «Приходите до мене завтра», — сказав він «капітанові». «І я прийду, — подумала Элиза, — хіба я не маю права брати уроки мови? Я навчуся розмовляти на правильному англійському й мене візьмуть у квітковий магазин. Чому б і немає?». Элиза причепурилася й «на таксях» поїхала до найвідомішого лондонського професора фонетики містера Генрі Хиггинсу. У кого ж як ні в нього вчитися мові бідній лондонській дівчині?!

Элиза з її відомим діалектом спочатку не зацікавила професора, тому він безцеремонно викликнув: «Забирайся ладь — ти мені не потрібна». Але Элиза вміла стояти на своєму: три страусових пера героїчно трималися в неї на капелюсі. Спочатку їй удалося зворушити полковника Пикеринга — це вихована людина, що поштиво звертається й з посудницею, і із квіткаркою. Пикеринг, зацікавлений поводженням і пропозицією Элизы, нагадує професорові про вчорашню розмову, і два дорослих чоловіки містять угоду: Хиггинс береться за півроку навчити дівчину мові й манерам, полковник оплачує витрати на зміст Элизы.

Експеримент Хиггинса завершується блискуче: за кілька місяців вулична квіткарка під впливом життєвих умов, інтелектуального спілкування, навчання мови перетворюється в «герцогиню». Вона вражає вище суспільство манерами, мовою, знаннями

Пигмалион створив Галатею! З «купки бруду» засобами мистецтва за допомогою «чарівного різця». Хиггинсу вдалося зробити зроблений утвір, що вражає всіх

Для вищого світла важливий лише зовнішній бік: манери, одяг, мова, походження. Элиза все це добре засвоїла, вона вміло грає свою роль. До того ж Элиза виросла духовно, вона розрізняє вихованість і нахабність, напускний і справжній аристократизм, вона тонко почуває добро й зло. Її дратує те, що професор, що узявся неї вчити, сам не вміє поводитися поштиво ні будинку, ні в суспільстві. Квіткарка — дівчина з народу — одержала необхідні знання, її інтелект виріс, вона не має титулу герцогині, але досягла потрібного рівня, до того ж Элиза збагатилася духовно. Вона переросла навіть свого вчителя. Але Хиггинс сприймає її лише як піддослідної істоти, матеріал для своїх досліджень. Элиза протестує проти такого відношення: її розум, душа, почуття вимагають взаємоповаги, людству у відносинах. Дівчина дорікає професора за те, що він перетворив її в «герцогиню»: «Краще б ви мене не торкали. Навіщо ви забрали в мене незалежність? Чому я погодилася на це?». Элиза усвідомлює, що вона «проста й темна», і їй боляче, що видатний професор, учений, джентльмен ставиться до неї як до порожнього місця. «У мене такого ж почуття, як у всіх, — говорить вона. — Мені хочеться м’якого слова, уваги».

Квіткарка змінилася, у її душі розцвіли найкращі прояви людських почуттів і талантів. У кожної людини живуть таланти, потрібно тільки зуміти їх розкрити. Навчання Хиггинса, увічливе відношення Пикеринга, увага до її особи з боку прилеглих людей поступово формували Элизу, що згодом скаже: «Різниця між леді й квіткаркою полягають не в тім, як вона поводиться, а як до неї ставляться». Элиза змінилася, перетворилася, ожила, як Галатея, до того ж вона свідомо захотіла змінити своє буття, а це нове буття сформувало в ній нова свідомість. Шкода, що професорові невистачило щиросердечного такту й вихованості. Якби він був не таким грубіяном і снобом, Элиза могла б стати справжньої Галатей — люблячої й ніжної, гарної й уважної. Адже саме тому, що Пигмалион такий «пигмалионистый» — різкий, необтесаний, нечемний, — Элиза замість слів подяки за науку виголошує обвинувальну промову на адресу свого творця

Мені здається, розвитий інтелект Элизы завжди буде тягти неї до таким, як Хиггинс, — аристократів по походженню, до таким, як Пикеринг, — аристократів за духом, але її природне почуття їй підказує: «Твоє місце з такими, як Фредди». Думаю, що остання сцена, відверта розмова з Хиггинсом — це лемент душі, що розривається навпіл. Душу хоче більше високого, кращого, більше зробленого, а життєві умови диктують своє. У фіналі п’єси Элиза сама не знає, коли була счастливее: у минулому або в сучасному; вона не знає, яке в неї майбутнє

Те що ж робити — залишатися в «канаві» і бути весело безтурботної або вириватися з «бруду», а потім скаржитися від розвитий культури й інтелекту, від внутрішнього дискомфорту?

У часи Шоу — більше ста років тому, дійсно, важко було вирватися з того соціального середовища, до якої належав від народження. Кожний мав начебто своє клеймо: плебей, буржуа, аристократ. Але саме ті, хто хотів чогось більшого, зуміли йти далі, змогли змінити життя й довести, що воля, розкутість духу, висока культура роблять із людини людини

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар