Гаврило Державін і його школа в російській літературі

Г. Р. Державін — поет останньої третини XVIII в. Його попередники дотримувалися принципів класицизму, але подальший розвиток поезії не могло здійснюватися без порушень, а згодом і руйнування границь жанру. Ці порушення стали допускати вже самі письменники — класики (Ломиносів, Сумароков, Херасков і ін.), але справжній бунт у сфері жанрів зробив Г. Р. Державін

Ще будучи студентом Казанської гімназії майбутній поет познайомився із творчістю своїх літературних наставників — Ломоносова, Тредиаковского, Сумарокова. Природно в його перших літературних досвідах виразно простежується їхній вплив. Але вже 1779 р. став переломним у творчості Державіна. Його головна заслуга в тім, що він зблизив поезію з життям, воно подав до уваги читачів сучасні політичні події, придворний і садибний побут, картини сільського життя, предметом зображення стала особистість людини, незвичайним для російської літератури була поява у віршах фактів його власної біографії. Він зберіг у своїх добутках деякі риси класицизму (виховний характер поезії) і привніс нові — він змішав низьк і високе, відбивши, таким чином, контрастність життя

Такі нововведення ми виявляємо, наприклад, у вірші «На народження в Півночі порфірородного отрока». По темі це вітальна ода з нагоди народження майбутнього імператора Олександра I. За формою же це — жартівлива пісенька, у якій використовується казковий мотив

Програмним твором Державіна, після якого читаюче суспільство відразу заговорило про нього, став вірш із іронічною назвою «Ода до премудрого киргизкайсацкой царівні Фелице, писана деяким мурзою, що здавна проживає в Москві, а живучої по справах своїм у Санкт — Петербурзі». Тут, за словами В. Г. Бєлінського, «видні російський розум і чується російська мова. Незважаючи на значну величину, ця ода перейнята внутрішньою єдністю думки…Персоніфікуючи в собі сучасне суспільство, поет тонко хвалить Фелицу, порівнюючи себе з нею й сатирично зображуючи свої пороки». Інакше кажучи, у цьому вірші Державін вдало сполучить оду ссатирой.

Природно, що такі нововведення викликали буру різноманітних відкликань. Хтось захоплювався талантом і сміливістю Державіна; сама ж Катерина II сприйняла це як якобінські вірші

Творчість Державіна відрізнялося розмаїтістю стилів і тим. Так, ряд віршів утворить філософський цикл

Як крапля в море опущенна,

Вся твердінь перед тобою ця

Але що мною зрима вселенна?

И що перед тобою я?

(ода «Бог»)

Поет звертався й до мотивів анакреонтики. Застільні веселощі, радість любові, жіноча краса — все це також мало місце в нього творчості

Несамовито, розкішне почуття,

Нерв трепет, мление любові,

Чарівне зараз мистецтво

Вакханок древніх оживи

Пали душі, огнь кидай у серця

Від смаглявої особи…

Але Державін не просто переводив або наслідував античних авторів, він переробляв їх на росіянин манер, для чого використовував елементи фольклору — народну лексику, заміну імен античних богів слов’янськими

Амуру вздумалось Псишею,

Резвяся, піймати,

Обплутатися квітами з нею

И вузол зав’язатися

Історичною заслугою Державіна є те, що він увів у поезію «звичайне поетичне слово», йому стали вузькі рамки «трьох штилів» Ломоносова, і він вирішив це змінити

Сокрылся й у грі мій скарб;

Не жагучі мною, як колись, музи;

Бояри понадули пузы,

И я в усіх став винуватий

Варто також відзначити як важливу особливість віршованої лексики оригінальний словотвір Державіна: «кораблегибельный ганьба», «огнепернатый шолом», «вкусноспелые плоди», «веселорезвая Эрата», «солнцеокий осетер» і др.

Таким чином, Державін зруйнував обмежуючі рамки російської поетичної мови й дав дорогу розвитку мови реалістичного. Крім того, що зачіпаються в його творчості теми вели до формування в Літературі поняття національного характеру, що, мабуть, дозволило В. Г. Бєлінському назвати його «батьком російських поетів».

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*