Ви тут: Головна > Грибоєдов Олександр > Фамусов і Молчалин у комедії Олександра Грибоєдова «Горі від розуму»

Фамусов і Молчалин у комедії Олександра Грибоєдова «Горі від розуму»

«Горі від розуму» — найбільший добуток росіянці й світовій літературі, що займає видне місце у вітчизняній драматургії поряд з такими добутками, як «Недоук» Фонвізіна, «Ревізор» і «Одруження» Гоголя, «Маскарад» Лермонтова

У комедії відображена боротьба двох століть: «століття нинішнього» і «століття минулого». Двома яскравими представниками «століття минулого» є Фамусов і Молчалин. Невірно думати, що персонажі комедії діляться на «століття нинішній» і «століття минулий» лише за віком. Цей розподіл проходить по поглядах, яких дотримується персонаж, його моральним принципам, його поводженню, звичкам і прагненням. Розглянемо двох цих персонажів докладніше.

Фамусов уперше з’являється до комедії в сцені з молоденькою служницею Лизанькой, де він пішло заграє з нею. Уже із самого початку комедії ми одержуємо подання про моральний вигляд Фамусова, про його старече сластолюбство. Подібний випадок не був одиничним у тодішнім вищому суспільстві, це було цілком у порядку речей

Фамусов дуже стурбований вихованням і утворенням своєї дочки Софії:

Уж про чи твоєму не радели

Про воспитаньи! с колиски!

Але до чого зводиться це виховання?

Мати вмерла: умів я принанять

У мадам Розье друга мати

Бабусю’золото в нагляд тобі приставив:

Розумна була, вдача тихий, рідких правил

Одне не до честі служить їй:

За зайвих у рік п’ятсот рублів

Зманити себе іншими допустила

У своїй обмеженості Фамусов не розуміє, що неможливо «принанять» другу матір, матір взагалі ніхто не може замінитися

Однак всі старання Фамусова у вихованні дочки не пройшли даром: непомітно для самої Софії вони сформували її характер, її правила поведінки. Та й приклад батька стає для Софії гарним уроком: про це говорить її вміння швидко розсіяти недовірливість і підозри Фамусова, її вдавання перед Чацким.

Образ Фамусова дуже складний. З одного боку, його мови по палкості й пафосу не уступають мовам Чацкого, з іншого боку — він що лає, то й хвалить. Згадаємо його мови із приводу засилля всього іноземного:

А всі Кузнецький міст і вічні французи,

Звідти моди до нас, і автори, і музи:

Згубники кишень і серць!

Але вже в наступному акті він буде хвалити те, що не дуже давно лаяв. Крім того, у своєму мракобесье й ретроградстві він так само зневажливо ставиться до всьому споконвіку росіянинові, національному:

Їй сну немає від французьких книг,

А мені від росіян боляче спиться

Подібне поводження Фамусова не випадково, закономірно: адже він є виразником принципів суспільства, що недарма одержало назву фамусовского.

Як і всі члени фамусовского суспільства, Фамусов не бажає й не вміє займатися службовими справами:

Боюся пан я одного смертельно,

Щоб безлічі не накоплялося їх;

Дай волю вам, воно б засіло;

А в мене що справа, що не діло

Звичай мій такий:

Підписано, так із плечей геть.

Ідеал життя Фамусова всього фамусовского суспільства — багатство при відсутності потреби й бажання служити, знатність, претензії на розум при відсутності такого, лестощі й низькопоклонництво, у яких, на їхню думку, немає нічого соромного, ненависть до всього нового, острах того, що що’те нове ввірветься в їхнє життя й перемінить її.

Секретарем Фамусова є Молчалин — «ворог зухвалості», боязкий, відданий парубок. Саме в ньому живі й процвітають традиції фамусовского суспільства

Молчалин бідний, а тому, щоб увійти у вище світло, воно лицемірить, плазує, лабузниться перед самими «яскравими» представниками цього суспільства:

Там моську вчасно погладить,

Там впору картку втре…

Крім того, він знайшов більше легкий варіант, як увійти швидко й без особливих принижень у вище світло: він спритно відіграє роль закоханого в Софію людини:

И от коханця я приймаю вид

В угодность дочки такої людини…

За кілька років служби у Фамусова Молчалин встиг зав’язати потрібні зв’язки й придбати корисні знайомства, які надалі допоможуть йому «і награжденья брати, і весело пожити».

Після того як Софія випадково довідалася про вдавання Молчалина, він не розгубився, він занадто живучий, щоб бути знищеним таким дріб’язком. Тепер Молчалин став пристосовуватися до нових умов життя

У той час саме наступав період молчалиных, які являли собою ту силу, що неможливо було знищити: «Молчалины блаженствують на світі!» — недарма з гіркотою помітив Чацкий.

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар