Ви тут: Головна > Мандельштам Йосип > Епоха «срібного століття» і Осип Мандельштам 2

Епоха «срібного століття» і Осип Мандельштам 2

Епохи одна від іншої відрізняються в часі, як країни в просторі, і коли мова йде про нашім «срібному столітті», ми уявляємо собі якесь яскраве, динамічне, порівняно благополучний час зі своїм особливим ликом, що різко відрізняється від того, що було до й що наступило після. Епоха «срібного століття» простирається між часом Олександра III і 1917 роком

Протягом «срібного століття» у нашій Літературі виявили себе чотири покоління поетів: бальмонтовское ( щонародилися в 60 — е й початку 70 — х років XIX століття), блоковское ( щонародилися біля 1880 — го), гумилевское ( щонародилися близько 1886 р.), і, нарешті, покоління, що народилося в дев’яності роки: Г. Адамович, М. Цветаева, С. Єсенін, В. Маяковський, О. Мандельштам і інші

У листі Мандельштама до Тынянову від 21 січня 1937 року є слова: «От уже чверть століття, як я, заважаючи важливе із дрібницями, напливаю на російську поезію, але незабаром вірші мої зіллються з нею, дещо змінивши в її будові й складі». Усе здійснилося, усе збулося. Його вірші неможливо отторгнуть від повноти росіянці поезії

Звичайно, завжди найдуться люди, яких Мандельштам просто дратує. Що ж, у його думці, у його поезії, у всьому його вигляді й впрямь є щось що дряпає, що зачіпає за живе, що примушує до вибору між відданістю, що простить всі, і нелюбов’ю, що не прийме нічого. Але поставитися до нього байдуже неможливо. «Прописати безпритульну тінь безпритульного поета у відомчому будинку вітчизняної літератури, відвести для нього нішу в пантеоні й на цьому заспокоїтися — сама порожня витівка. Уже який там пантеон, коли в нього немає простої могили, і це дуже важлива риса його долі», — писав С. Аверинцев.

У мир російської літератури Мандельштама ввів його вчитель Вл. Гиппиус, один з поетів, тісно пов’язаних з раннім російським декадентством. Тому ранні добутки Мандельштама написані під впливом поезії символізму. Для цього етапу творчості було характерно подання поета про Вселений як про «світовий мрячний біль», «бідній землі». Однак уже у віршах тої пори відчувалася майстерність молодого поета, уміння володіти поетичним словом, використовувати широкі музичні можливості російського вірша, особливо ямба

Перша російська революція й події, що супроводжують їй, для мандельштамовского покоління збіглися із вступом у життя. У той період Мандельштама зацікавила політика, але тоді, на переломі від отроцтва до юності, він залишив політику заради поезії

У творчості Мандельштама характерна перевага над технікою, над образністю принципу аскетичної стриманості. У нього переважають рими «бедные», часто дієслівні або граматичні, що створюють відчуття краси й прозорості:

Ніхто тебе не проведе

По зеленіючих долинах,

И рокотанъем солов’їним

Ніхто тебе не покличе…

Все це зроблено для того, щоб рима як така не застеляла собою чогось важливого, що прагне донести до читача поет. У лексиці цінується не стільки багатство, скільки твердий відбір

У Мандельштама немає ні розгулу вишуканих архаїзмів, як у В’ячеслава Іванова, ні нагнітання вульгаризмів, як у Маяковського, ні достатку неологізмів, як у Цветаевой, ні напливу побутових оборотів і слівець, як у Пастернаку

Є цнотливі чари —

Високий лад, глибокий мир,

Далеко від ефірних лір

Мною встановлені лары.

У ретельно обмитих ніш

У годинники уважних заходів

Я слухаю моїх пенатів

Завжди захоплену тишу

Початок першої світової війни — рубіж часів:

Століття мій, звір мій, хто зуміє

Заглянути у твої зіниці

И своею кров’ю склеїть

Двох сторіч хребці?

Для Мандельштама — це час остаточного прощання з Росією Олександра (Олександра III і Олександра Пушкіна), Росією європейської, класичної. Він прощається зі старим миром по — своєму, перебираючи старі мотиви, приводячи їх в

Порядок:

У білому раї лежить богатир:

Орач війни, літній мужик

У сірих очах світова широчінь:

Великоросійський державний лик

Тільки святі вміють так

У запашній труні лежати:

Випручавши руки, блаженства в знак,

Славу й спокій вкушати

Хіба Росія не білий рай

И не веселі наші сни?

Радуйся ратник, не вмирай:

Онуки й правнуки врятовані!

Самим значним з відгуків Мандельштама на революцію 1917 року став вірш «Сутінки волі». Його дуже важко підвести під стандартні рамки «прийняття» або «неприйняття», але в ньому чітко звучить тема розпачу й заклик «мужатися» — адже відбувається в Росії «величезне» і воно вимагає ступені мужності, що була б пропорційна цієї величезності. «Ідеал зробленої мужності підготовлений стилем і практичними вимогами нашої епохи. Усе стала важче й громаднее, тому й людина повинен стати твердіше…», — писав Мандельштам в 1922 році в брошурі «Про природу слова».

Початок 20 — х років з’явилося для поета періодом підйому його думки й творчого натхнення, але емоційне тло підйому, що звучить у віршах тої пори, з’єднується з почуттям приреченості й фізичним болем тягот

Не можна дышатъ, і твердінь кишить хробаками,

И жодна зірка не говорить…

У віршах 20 — х і 30 — х років Мандельштам активізує діалог із власним часом, у них особливого значення набуває соціальний початок, відкритість авторського голосу. Сверхличной темою стає те, що відбувається із країною, снародом.

У Мандельштама немає якихось особливо філантропічних тим; але адже й Пушкін не був сентиментальним моралістом, коли підвів підсумки своїх поетичних заслуг у рядку: «И милість до занепалого призивав». Справа не в моралі, справу в поезії. Відповідно до пушкінської віри, успадкованої Мандельштамом, поезія не може дихати повітрям страт. Заступаючись за присуджених до смерті, поет не знав, що незабаром заступництво знадобиться йому самому. Свої власні халепи, свою долю поет прийняв із внутрішньою згодою на жертву:

А міг би життя просвистати шпаком,

Заїсти горіховим пирогом,

Так, видно, не можна ніяк…

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар