Ви тут: Головна > Лермонтов Михайло > «Дума» (аналіз вірша Михайла Лермонтова)

«Дума» (аналіз вірша Михайла Лермонтова)

Цей вірш зрілого Лермонтова, що оголює суспільно?духовна криза після грудневого покоління. Воно замикає попередні моральні, соціальні й філософські шукання поета, підбивають підсумок минулому щиросердечному досвіду, відбиваючи безцільність особистих і суспільних зусиль лермонтовского покоління, спрямованих на досягнення позитивних цінностей. Трагедія поета пояснюється тепер не тільки ворожість світла, але розглядається у зв’язку із суспільними умовами. Ці вірші ідейно пов’язані з «Думою».

Настроям «Думи» співзвучна лірика декабристів, створена після повстання поетів?любомудрів. Центральна ідея «думи» — осуд суспільної інертності й духовної апатії «покоління», нездатного «угадати» своє призначення й знайти позитивні цивільні й моральні цілі — визначила структуру вірша. Кільцева композиція підкреслює безпросвітне майбутнє покоління («Його прийдешнє иль порожньо иль темно» — «И порох нам зі строгістю долі й громадянина Нащадок образить презирливим віршем…») Думка про бездіяльність покоління, багаторазово варіюючись, виявляється замкнутої, цей глибокий елегіям підтриманий падаючим ритмом, створюваним укороченими віршами й послідовним зменшенням наголосів встихотворении.

Особисту трагедію Лермонтов осмислив і як трагедію покоління. Уже в першому рядку ліричного «Я», соціальний роздум якого становить предмет вірша, стає частиною «» цілого, щовикривається: «Все те, що властивийо поколінню, властиво й авторові, і це робить його викриття особливо гірким. Однак енергія жагучого заперечення протистоїть повної поглощенности ліричного „Я“ інертним „целым“. Непокора, непримиренність „я“ проривається в різко оцінних епітетах, що засуджують „мы“. „дума“ стає невід’ємної його частиною

У цьому вірші Лермонтов міркує про сьогодення й майбутнє Росії. Він говорить про те, що нащадки не простять їм бездіяльності: «И порох наш із гордістю судді й громадянина нащадок образить презирливим віршем».

Поетична думка «Думи» реалізується у внутрішнім естетичному русі від елегійної інтонації сумного міркування до похмурого трагічного узагальнення, від високої романтичної ноти — до скорботної й гіркої іронії. Поруч зі словами, освяченими традиціями психологічної й цивільної лірики, широко вводяться слова філософського й етичного змісту, а також прозаїзм

Чим далі розвінчується покоління, тим прозаїчніше стиль, не позбавлений, однак, ораторського — инъективного одушевления різких оценочно експресивних епітетів

Зміна інтонацій і сполучення в «Думі» різних стилістичних шарів обумовила своєрідність жанрової форми, відмінної як від сумовитої елегії, так і від високої сатири. Сучасники були вражені тоном вірша, писали про ліричний «крику», стогоні душі, про викриття в ньому «чорної сторони нашого століття», і не могли не визнати суворої, нещадної, хоча й похмурої, правди, укладеної внем.

Незважаючи на голоси критиків, що відзначили в «Думі» необґрунтованість суб’єктивної оцінки всього покоління, вірш викликало голосний суспільний резонанс, змусивши «багатьох здригнутися». «Дума» створила особливу жанрову позицію в російській ліриці — соціальної елегії, перейнятої глибоким трагізмом. У цьому добутку поет засуджує своє покоління при ототожненні себе сним.

У думі поет дорікає сучасників за щиросердечний холод, за відсутність твердих переконань, за нездатність до дії, за творчу безплідність

До добра й зла ганебно байдужі,

На початку поприща ми в’янемо без боротьби

Перед небезпекою ганебно байдужі,

И перед властию — знехтувані раби

Важке положення в миколаївській Росії Лермонтов переживав як особисте горе. У цьому вірші відбився його біль, пов’язана з пасивністю молодого покоління й втратою щирих цінностей

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар