Ви тут: Головна > Драч Іван > Чорнобиль – найбільша трагедія епохи (за поемою І. Драча «Чорнобильська Мадонна»)

Чорнобиль – найбільша трагедія епохи (за поемою І. Драча «Чорнобильська Мадонна»)

Чорнобиль 1986 року назавжди увійшов в історію як страшна трагедія, найбільша трагедія епохи. Величезний викид радіації зробив Чорнобиль навіки мертвою зоною, забруднив землю та ріки аж до Києва. За згадками, у Києві навіть листя на деревах стало кольору іржі. Після трагедії населення не було достатньо поінформоване, масштаби її замовчувалися, від того постраждала ще більша кількість людей. Коли таки усвідомили масштаби того, що сталося, справжній розпач охопив людей. Зараз кожного року 26 квітня (у річницю трагедії) у школах та інших навчальних закладах, по телебаченню та радіо проводять відповідні лекції, згадують безневинно загиблих та постраждалих… Це дуже корисно, бо допомагає людям уникнути повторення цієї трагедії, але вже ніхто і ніщо не в змозі змінити минуле…
Ніхто з мислячих, розумних людей не може залишатися байдужим до трагедії Чорнобиля. Так, і літератори не могли оминути цієї теми. Іван Драч створив великий поетичний твір «Чорнобильська Мадонна», який присвятив трагедії Чорнобиля. Що спонукало письменника створити поему? У своєму творі він сам дає відповідь на це питання: «Тяжко пишу, зболено розмірковую, словами гіркими заповнюю аркуш…» У багатьох поезіях Івана Драча знаходимо перестороги людству щодо надмірного і неконтрольованого технічного прогресу, який може призвести до трагічних наслідків. У поемі «Чорнобильська Мадонна» це вже не перестороги, а констатація жахливих наслідків того, що вже відбулось, чого вже не можна виправити.
Непросто дається поетові змалювання чорнобильської Мадонни: «Ти намагався її змалювати — вона вмочила тебе в сльози і пекло, в кров і жахіття…» — але митець усвідомлює свій обов’язок, відсутність права на мовчання, необхідність говорити до людей. Іван Драч звинувачує людей, через бездумність та необачність яких сталася трагедія, за яку розплатилися молодим життям ліквідатори аварії.
На мою думку, композиція поеми була дуже вдало обрана митцем. Твір побудовано фрагментарно, у ньому ми зустрічаємо і авторські роздуми, і оповіді різних людей, що жили в Чорнобильській зоні, і оповіді ліквідаторів аварії, і страшні радіаційні іржаві пейзажі, і описи людей, які винні в тому, що сталося. Усі ці фрагменти утворюють єдину картину і водночас сам текст твору сприймається частинками, є композиційно мозаїчним. Напевно, так автор підкреслює мозаїчність післячорнобильського світу, де порушено природні зв’язки людини з природою (природа стає небезпечною для людини), зв’язок поколінь (діти, народжені невдовзі після аварії, з’явилися на світ з назавжди підірваним здоров’ям, багато хто з них помер…) Тут помічаємо ще одне порочне коло: людина, винайшовши атом (на жаль, не завжди «мирний»), стає небезпечною для природи; природа, опромінена радіацією, стає небезпечною для людини. З цього випливає одне з важливих положень поеми: природа є святою, чистою за своєю суттю, але, якщо ставитися до неї бездумно, жорстоко знищувати природні багатства рідної землі, вона з часом почне «мститися» і поверне увесь бруд, усю «хімію», що ними спотворила її людина.
Живими постають у поемі образи старої матері, що відмовилась покинути свою хату навіть після аварії, образ матері, яка збожеволіла, бо втратила через аварію малу дитину… Ми знаємо із історії та спогадів сучасників трагедії, що ці образи були не вигаданими, таких жінок було дуже багато, кожен постраждав по-своєму. Але Іван Драч із болем створює ніби галерею страшних подій, образів постраждалих безневинних людей… І ми розуміємо масштаб і трагічність усього, що відбулось 1986 року в Чорнобилі.
Сподіваймося, що розуміння допоможе нам ніколи не повторити цих подій, вберегти від подібних подій себе і прийдешні покоління. Зараз технічний прогрес відбувається навіть швидше, ніж якихось двадцять—тридцять років тому… І знову він поки що, на щастя, опосередковано, загрожує природі. Часом у телепрограмах йдеться про генетичну інженерію, коли людина змінюватиме саму сутність рослини і тварини, втручаючись у її природні характеристики, чуємо ми також і про так звану «кліматичну зброю»: людина навчилася не тільки забезпечувати гарну погоду під час урочистостей, але й створювати руйнівні стихійні явища. Я сподіваюсь, що людство зрештою усвідомить, що воно робить насправді, і заприсягнеться використовувати науку тільки на добро, помірковано та обачно, щоб вже ніколи не було приводу написати твори, подібні до «Чорнобильської Мадонни» Івана Драча й інших поем, віршів та романів про цю екологічну катастрофу, винна у якій людина.

Схожі записи з категорії Драч Іван

«Люблю повертати людину очима до сонця мистецтва…» (Іван Драч про роль мистецтва)
«Балада про соняшник» І. Драч
Аналіз «Балада про соняшник» Івана Драча
Гнівне засудження винуватців аварії (за поемою Івана Драча «Чорнобильська мадонна») (ІІІ варіант)
Незвичайний дивосвіт образів Івана Драча («Балада про соняшник») (ІІІ варіант)
Пересторога людству (за поемою Івана Драча «Чорнобильська мадонна») (ІV варіант)
Образ матері-страдниці у поемі «Чорнобильська мадонна» Івана Драча
Оригінальність побудови поеми Івана Драча «Чорнобильська мадонна» (ІІІ варіант)
Продовження традицій Т.Шевченка та народних дум у зображенні матері-страдниці (за поемою Івана Драча «Чорнобильська мадонна») (ІІ варіант)
Гнівне засудження винуватців аварії (за поемою Івана Драча «Чорнобильська мадонна») (ІІ варіант)

    Корисний матеріал? Додай в закладки:

Залишити коментар